Доліна Марія Іванівна – радянська льотчиця, Герой Радянського Союзу (1945), в роки німецько-радянської війни заступник командира ескадрильї 125-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку (4-та гвардійська бомбардувальна авіаційна дивізія 1-го гвардійського бомбардувального авіаційного корпусу 3-ї повітряної армії 1-го Прибалтійського фронту). Почесна громадянка Києва (2003).
Біографія
Народилася Марія Іванівна 18 грудня 1922 в селі Шарівка (нині Полтавський район, Омська область РФ) в родині українських селян-переселенців з України. Марія була старшою з 10 дітей сім'ї Доліних. Через інвалідність батька, який у громадянську війну втратив ногу, родина переїхала на декілька років до міста Ісількуль.
У 1934 році, коли Марії було 12 років, родина переїхала на батьківщину – в Україну до села Михайлівка (зараз селище міського типу в Запорізькій області). У важкий час – після великого голоду – родина Доліних жила у викопаній землянці. Після закінчення 8 класів середньої школи Марія влаштувалася на роботу для допомоги батькам. Трудову діяльність почала у фотоательє рахівником-касиром, пізніше працювала бухгалтером в районній газеті «Шляхом Сталіна», де через певний час отримала посаду помічника коректора.
У 1938 році дізналась з повідомлень РАТАУ про безпосадковий переліт Гризодубової, Осипенко та Раскової з Москви на Далекий Схід. Відтоді, як пізніше згадувала, «назавжди і безповоротно захворіла небом».
Коли ж наприкінці 1938 року і в Михайлівці була організована планерна школа (філія Мелітопольського аероклубу), без вагань вступила до неї і швидко стала прикладом для інших учнів. Була старостою групи. Після закінчення планерної школи з відзнакою була зарахована до Мелітопольського аероклубу. Незважаючи на важкі побутові умови та відсутність грошей (влітку жила у літаку на аеродромі, взимку працювала наймичкою на хазяїв), менш ніж за рік отримала диплом льотчика-інструктора. Як найкращого інструктора Марію відправили до центрального аероклубу імені Осипенко в Дніпропетровську. Задля зарахування Марії до свого клубу керівник пристав на вмовляння дівчини і додав їй в документах 2 роки (в 17 повних років Марію не могли прийняти як матеріально-відповідальну). У Дніпропетровську також екстерном закінчила середню школу.
Пізніше Марія перевелась до Нікопольського аероклубу Товариства сприяння авіахіму – філії Дніпропетровського аероклубу.
Початок німецько-радянської війни застав її в Нікопольському аероклубі. Всі чоловіки-льотчики автоматично були зараховані до військових льотних частин, за дівчат ніхто не згадав. Марія залишилася за старшу в Нікопольському аероклубі без жодних вказівок дій у цих умовах. Невдовзі, коли на їхньому аеродромі зупинилась 66-а винищувальна дивізія полковника Старостенкова, Марія тричі «атакувала» його, вмовляючи взяти її та аероклубні літаки в свою частину, щоб не залишати ворогові літаки та
Зрештою полковник погодився за умов, що дівчата самостійно вночі переженуть літаки за Дніпро, в Кам'янку (сучасний аеродром Дніпропетровського аероклубу, який називається «Кам'янка»). Перед цим вони мали підірвати цистерни та наприкінці, наосліп, сідати без зустрічних сигнальних вогнів. Марія з подругами успішно впорались з важким завданням. На ранок командир дивізії оголосив дівчатам подяку, а Марію зарахували до полку на посаду льотчика зв'язку.
Так, з липня 1941 року, розпочався бойовий шлях у
діючій армії Марії Доліної. Першим її літаком там став У-2, пізніше пересіла на
винищувач І-16. Проте виявилося,
що відомою вона стане зовсім не на винищувачах.
У 1942-му році в 296-й авіаполк 66-ї винищувальної дивізії прибула відома льотчиця Марина Раскова, яка формувала першу в світі жіночу авіадивізію. Вона забрала Доліну до себе, незважаючи на її незгоду.
Критерій відбору був суворий: щоб сісти за штурвал важкого бомбардувальника, необхідно було мати не менше 1000 годин нальоту (для По-2 та винищувачів по 500 і 700 відповідно). Спочатку в Енгельсі Марія пройшла підготовку на Су-2 і швидкісному бомбардувальнику СБ. Проте основним літаком для Марії Доліної став Пе-2, на освоєння якого жінкам було відведено 8 місяців замість необхідної 3-х річної підготовки.
Після закінчення Енгельської військової авіаційної школи Марія була направлена до 587-го бомбардувального авіаполку. Перший бойовий виліт зробила під Сталінградом. Воювала в небі Сталінграда, Північного Кавказу, Кубані та Курська, брала участь у вигнанні нацистських окупантів з Білорусі та Прибалтики.
2 червня 1943 екіпажу Марії Доліної було поставлено завдання знищити ціль поблизу станиці Кримська на Кубані. Ще на підході до цілі осколок зенітного снаряда влучив у лівий мотор літака Пе-2 Доліної, через що вона не встигала за іншими. Успішно відбомбившись, екіпаж Доліної на зворотному шляху виявився без прикриття винищувачів і був атакований групою з шести німецьких винищувачів (два FW-190 і чотири Me-109). Екіпажу Марії вдалося підбити один FW-190 і один Me-109. Але і радянський літак почав горіти.
Поки летіли над ворожою територією, екіпаж не міг покинути палаючий літак. Врятувало те, що штурман Галина Джунковська наділа на Марію Доліну окуляри, завдяки цьому у льотчиці від вогню уціліли очі. Доліна зуміла дивом посадити машину за два кілометри від лінії фронту. З палаючого Пе-2 льотчиць витягнув, будучи пораненим, стрілець-радист Іван Соленов. Ледве встигли відбігти, як літак через кілька миттєвостей вибухнув…
Всього за час війни гвардії капітан Доліна здійснила 72 успішних
Після війни відважна льотчиця – заступник командира бомбардувального авіаційного полку. З 1950 року – в запасі.
Жила в місті Шауляй, потім у Ризі, де закінчила партійну школу. Працювала в Ризькому міськкомі компартії Латвії і в ЦК КП Латвії до 1975 року. Була членом правлінь Республіканського товариства дружби «СРСР – Франція», Комітету захисту миру, Радянського комітету ветеранів війни.
Займалася пошуковою роботою – брала участь у розшуку місць загибелі своїх однополчанок, підтримувала активні зв'язки із бойовими подругами, допомагала їм у важких життєвих обставинах, декому з них буквально врятувавши здоров’я та життя.
Дбала про вшанування пам’яті своєї славетної однополчанки – Героя Радянського Союзу Надії Федутенко, зокрема, домоглася встановлення меморіальної дошки у Києві на будинку, де вона жила.
Наприкінці життя Марія Доліна залишила спогади про свій шлях у авіацію, про участь у війні – свою та її бойових подруг (М. Долина. Дочери неба. "Дневные ведьмы" на пикировщиках. Лит. Запись Елены Вавиловой. – К.: Довіра. 2010).
Ці спогади є цінним джерелом інформації не лише про мужність та звитягу радянських жінок-льотчиць, але й про їхнє фронтове повсякдення, труднощі, біль і радості, з якими стикалися жінки на війні – тобто загалом про ціну героїзму, яку не було прийнято згадувати в радянські часи.
"Что мне дала моя "звездочка"? Счастье находиться в одном строю с Мариной Расковой, Полиной Осипенко, Иваном Кожедубом… Счастье защищать свою Родину и память о войне. Вот только бы знать, что все это было не зря…".
У 1983 році переїхала до Києва. Померла 3 березня 2010. Похована на Байковому кладовищі.
Почесні звання та нагороди
18 серпня 1945 року гвардії капітану Марії Іванівні Доліній присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З 1975 року почесна член полку «Нормандія-Німан».
Почесна громадянка Києва відповідно до розпорядженням міського голови Києва від 2003 року.
Також нагороджена:
орденом Леніна
2-ма орденами Червоного Прапора
орденом Вітчизняної війни І ступеня
медалями.
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
https://old.uinp.gov.ua/news/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi-mariya-dolina
https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/07/15/149143/
Немає коментарів:
Дописати коментар