Народився 27. 01.
1839 на хуторі Чубинських (нині с.
Чубинське Бориспільського району Київської області). Закінчив юридичний
факультет Петербурзького університету
(1861 р.). Під псевдонімом «Павлусь» публікувався в першому українському
громадсько-політичному літературно-художньому часописі «Основа», що видавався в Санкт-Петербурзі. У 1862 році написав
вірш «Ще не вмерла України і слава і воля», який став урочистою піснею борців
за національну справу, а 1992 році – Державним гімном України.
Як «неблагонадійний» на підставі
жандармських донесень восени 1862 року Чубинський був заарештований і засланий
під нагляд поліції в с. Пінега (нині селище
Архангельської області, РФ), наступного року переведений до м.
Архангельськ. Працюючи секретарем статистичного комітету, редактором
«Архангельских губернских ведомостей», чиновником з особливих доручень при
архангельському губернаторі, він здійснював наукові дослідження й опублікував
багато цікавих розвідок історико-етнографічного і статистичного характеру. 1869
року Чубинський очолив статистично-етнографічну експедицію у Південно-Західний
край, організовану Російським географічним товариством. До експедиції
долучилися викладачі, студенти, представники духовенства, які зібрали численні
зразки українського фольклору, юридичних звичаїв, судових рішень, етнографічних
і статистичних матеріалів. За її результатами 1872-1878 роках були видані
«Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (7
томів), упорядковані й зредаговані Чубинським, що принесло йому заслужену
наукову славу. Пізніше згадана експедиція, що також охопила окремі населені
пункти Білорусі й Молдови, була визнана видатним явищем в історії тогочасної
етнографії. Павло Чубинський 1873 році здобув Золоту медаль Російського
географічного товариства, 1875 року – таку саму нагороду на Міжнародній
виставці в Парижі, 1879 року – Уваровську премію Петербурзької академії наук.
1873 році в Києві за
безпосередньою участю Чубинського засновано Південно-Західний відділ
Російського географічного товариства, який по суті виявився прообразом УАН. Наступного
року з’явилася доповідна записка міністра внутрішніх справ Російської імперії
О. Тимашева «Про шкідливу діяльність членів Київського відділу Російського
географічного товариства». Особлива комісія, створена для розгляду питання про
українофільство, критично висловилася на адресу Київської громади, що надало
підставу для видання Емського акта 1876 року, зумовило припинення діяльності
громади та відділу Російського географічного товариства в Києві, а також
заборону М. Драгоманову і П. Чубинському проживати в Україні, Москві та
Санкт-Петербурзі. Завдяки клопотанням президії Російського географічного
товариства та друзів восени 1876 року Чубинському дозволили переїхати до
Санкт-Петербурга. 1879 році хворим він повернувся на батьківщину і мешкав тут останніх
5 років свого життя.
Помер 26.01.1884 у Києві,
похований у м.Бориспіль.
Шип, Н. А. Чубинський Павло Платонович / Н. А. Шип // Енциклопедія історії України. Т.
10. Т-Я. – Київ : Наук. думка, 2013. – С. 578 : портр.
ВШАНУВАННЯ
На будинку колишньої
гімназії у Києві (бул. Тараса Шевченка, 18), де
навчався П. Чубинський, встановлена меморіальна дошка;
На аверсі
монети угорі розміщено малий Державний Герб
України, праворуч і ліворуч
від якого —
стилізований рослинний орнамент, у центрі — композиція, що символізує етнографічні дослідження
науковця — народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо,
над якою напис —
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу — 2 ГРИВНІ, 2009 та логотип Монетного двору Національного
банку України.
У нашому відділі ви зможете більш детальніше ознайомитися з джерелами:
П. П. Чубинський як автор :
Чубинський,
П. П. Мудрість віків : українське народознавство у творчій спадщині Павла
Чубинського : [в 2 кн.] Кн. 2 / Павло Чубинський. – Київ : Мистецтво, 1995. – 223
с. : іл.
Про П. П. Чубинського :
Зиль, А. С. Народознавець. Павло Чубинський і його доба / А. Зиль. – Київ : Казка,
2009. – 400 с. : фотоіл., портр.
Немає коментарів:
Дописати коментар