Підписувався також:
А., А.В., В., В.А., В.Б., П.С.К., А-ич, В., Вл.А., Д-ис-в, П-с-к, Маринчук В.,
Мельник К., Низенко, Пасічник, Турист, Ткаченко М. (спільно з львівськими
народовцями-видавцями; – історик,
археолог, археограф, етнограф, нумізмат та громадсько-політичний діяч. Член-
кореспондент Петербурзької АН (1902 рік). Створив київську школу істориків, що підготувала ґрунт для розвитку
сучасної української історичної науки. Був одним із засновників та головою Історичного товариства Нестора-літописця.
Народився 18.01.1834 році у
містечку Махнівка (нині с. Комсомольське Козятинського р-ну Він. обл.).
Дитинство (1834–1840 рр.) Антонович провів з бабусею Кароліною Гурською. 1840–1844
рр. навчався разом з дітьми панів Цибульських у містечку Горишківка (нині село
Томашпільського р-ну Вінницької обл.) під керівництвом своєї матері. Повторний
курс домашнього навчання пройшов у родині Оттона Абрамовича з його дітьми під керівництвом
Боніфатія Антоновича. Продовжив навчання в Рішельєвському ліцеї в Одесі (1844–1848 рр.), згодом перейшов до 2-ї Одеської гімназії
(1848–1850 рр.). 1850 році за наполяганням матері вступив на медичний факультет Київського університету, який
закінчив 1855 році. Від 1855 року до
1856 року мав медичну практику в Чорнобилі та Бердичеві. Далі навчався на історико-філологічному факультеті Київського
університету (1856–1860 рр.).
1861 році переходить у православ'я, одружується з
Варварою Іванівною Міхельс і починає працювати викладачем латини у 1-й Київській
гімназії. Потрапляє під слідство у справі поїздок з Тадеєм Рильськ по селах України. Брав участь у польському національно-визвольному
русі, але згодом відходить від нього.
У липні 1863 року Антоновича призначено канцелярським чиновником
у канцелярію київського, подільського та волинського генерал-губернатора з
відрядженням у Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, а у квітні 1864
року затверджено головним її редактором (1864–1880 рр.). За час роботи в
комісії зібрав, зредагував та видав 9 т. "Архива Юго-Западной России", що стосуються історії Правобережної України 16–18 ст.
1870 році нагороджено орденом св. Станіслава 2-го ст.
Весною 1870 року обрано на посаду штатного доцента Київського університету при
кафедрі російської історії. Слідом за цим постановою Сенату (1871 рік) по
департаменту герольдії затверджено надвірним радником зі старшинством. 1871 році
– учасник II археологічного з'їзду в Санкт-Петербурзі. Бере активну участь у підготовці та проведенні III
(1874 рік ) та IХ (1899 рік) археологічних з'їздів у Києві, де зробив 36
доповідей. Учасник Археологічного конгресу в Лісабоні (1880 рік).
Найважливіші праці з археології – "Раскопки в
стране древлян" (1893 рік), "Археологическая карта Киевской
губернии" (1895 рік), "Археологическая карта Волынской губернии"
(1901 рік).
1874 році за вислугою років надано чин колезького
радника зі старшинством та нагороджено "за отлично-усердную и ревностную
службу" орденом св. Анни 2-го ст.
У травні 1878 року – ординарний професор при кафедрі російської
історії Київського університету. 1879 році перебував у річному закордонному
науковому відрядженні. 1880 році – декан історико-філологічного факультету Київського
університету; одержує чин статського радника зі старшинством. Став одним з
ініціаторів заснування першого в Україні історичного журналу "Киевская старина" (1882 рік), активно співпрацював у
ньому.
Від 1860-х рр. починається 2-й період у житті Антоновича,
час майже 20-літньої напруженої продуктивної наук. праці, яка тісно пов'язана з
суспільними поглядами та громадською діяльністю. Помер 21.03.1908 у м. Київ.
Короткий, В. А. Антонович
Володимир Боніфатійович / В. А. Короткий // Енциклопедія
історії України. Т. 1. А-В. – Київ : Наук. думка, 2003. –
С. 105-106 : портр.
Література про Володимира Антоновича:
Грабовський,
С. Антоновичі: приклад жертовного
служіння Україні та проекції на сьогодення : Володимир Антонович - не лише
видатний вчений, засновник національно орієнтованої української історіографії,
а й родоначальник династії уславлених українських інтелектуалів Дмитра, Марка
та Михайла Антоновичів / Сергій Грабовський // День. - 2016. –
8-9 квіт. (№ 62-63). - С. 14 : фото.
За
словами автора статті - вся родина Антоновичів спрямовувала свою діяльність на
вивчення історії України, написала чимало праць, які сприяли розвитку не тільки
історичної науки та мистецтвознавства в Україні, а і зростанню кількох поколінь
національно свідомих українських діячів, які читали ці праці, навчалися на них,
використовували їхні ідеї.
Кальницький,
М. Корифей української історії :
професор університету Володимир Антонович не лише виховав цілу генерацію
вітчизняних істориків, але й став у Києві лідером громадського руху свідомих
українців / Михайло Кальницький // Вечірній Київ. - 2014. - 20 листоп. (№ 46).
- С. 20-21 : фото.
Стаття розповідає про життєвий шлях видатного
історика Володимира Антоновича, який заклав основи нової концепції українського
історичного процесу, зокрема, історії Києва та Київщини та про пам'ятні місця
Києва, зв'язані з його іменем.
Кіян,
О. І. Ідейно-політичні та
методологічні позиції київської історичної школи Володимира Антоновича / О. І.
Кіян // Український історичний журнал. - 2006. - № 2. - С. 159-174.
Кіян,
О. Історіософія Володимира
Антоновича / Олександр Кіян // Київська старовина. - 2006. - № 3. - С. 61-75.
похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7). У квітні 1967 року на могильній плиті зроблено напис «Антонович
Володимир. 1834–1908. Український історик»
Немає коментарів:
Дописати коментар