Григорович Дмитро Павлович народився 6 лютого 188[3] року в Києві – помер
26 липня 1938 року у Москві – авіаконструктор. Закінчив
Київський політехнічний інститут (1909 рік). Від 1912 року – технічний
директор заводу 1-го Російського товариства повітроплавання. Опублікував низку
статей у ж. «Вестник воздухоплавания», зокрема в 1911 році – «Очередные задачи авиации» (№ 2), «Эволюция аэроплана на
третьей международной выставке воздушного передвижения в Париже» (№ 21-22, 23);
в 1912 році - «Программа русского
конкурса военных аэропланов» (№ 6-7), «Гидроаэропланы» (№ 12). У 1913 році сконструював
свій перший літаючий човен М-1. Після спорудження експерементального М-2, -3,
-4 створив літаючий човен М-5 (перший бойовий виліт здійснив 12 квітня 1915
року, серійне виробництво тривало до 1923 року, всього збудовано близько 300
машин). У 1916 році сконструював літаючий човен М-9, що мав на озброєнні
гармату, та перший у світі гідролітак-винищувач М-11. Від липня 1917 року –
власник авіабудівного заводу в Севастополі, який після більшовицького
перевороту був націоналізований. В 1922 році повернувся до Москви, де отримав
завдання на проектування морського розвідника М-22. У жовтні 1923 року за його
участі спроектовано перший радянський винищувач І-1, а через рік – І-2, який
(разом із І-2 біс) випускався серійно (понад 200 машин). Наприкінці 1924 року
переїхав до Ленінграда. На заводі «Червоний льотчик» організував відділ
морського дослідження літакобудування (1927 році переведений до Москви й
перетворений на дослідницький відділ № 3). У вересні 1928 року заарештований за
звинуваченням у «шкідництві». Протягом 1929-1931 років працював у ЦКБ-39 ОГПУ
разом із М. Полікарповим. У квітні 1930 року вони створили винищувач І-5, який
випускався серійно (близько 800 машин); були сконструйовані також двомісні
винищувачі ДІ-3, штурмовики ЛШ, ТШ-1, ТШ-2, ШОН, бомбардувальники ТБ-5 і МДР-3,
винищувач І-7 (І-Z).
Останній у 1933-1935 році випускався серійно (70 машин). У 1934 році Д. Григорович
запустив у серію новий гарматний винищувач ІП-1 (ДГ-52), однак незабаром його
виробництво було повністю припинено через погані штопорні характеристики і
невдалу конструкцію гармат. Навесні 1936 року ОКБ Д.Григоровича припинило своє
існування. Один із останніх проектів конструктора – розвідник-бомбардувальник
ДГ-58Р (1937 року). Після хвороби та передчасної смерті Д. Григоровича його ОКБ
очолив О. Сільванський – зять Л. Кагановича. Загалом Д.П. Григорович створив 80
літаків різноманітних типів; під його керівництвом працювали С. Корольов, С.
Лавочкін, М. Камов, В.Шавров, які згодом стали відомими конструкторами
авіаційної і ракетної техніки; він також очолював кафедру конструкції літаків
Московського авіаційного інституту.
Інформація подається на основі видання: Татарчук, В.В. Григорович Дмитро Павлович / В.В.
Татарчук // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2006. –
Т. 6 : Го-Гю. – С. 443 : портр.
А також пропонуємо звернутися до такої книжки:
Дмитрий Павлович Григорович, Георгий Михайлович
Бериев // Пономарев, А.Н. Советские авиационные
конструкторы / А.Н. Пономарев. – изд. 3-е, испр. и доп. – М. : Военное изд-во,
1990. – С. 204-212.
Періодичне видання:
Гранкина, Л. 6 февраля 1883 года в
Киеве родился Дмитрий Григорович – один из известнейших авиаконструкторов
начала ХХ века / Л. Гранкина // Факты. -
2013. – 1 февр. – С. 31.
Більш детальніше можна ознайомитися з життям Григоровича Д.П. на Інтернет-ресурсах:
www.ukrainians-world.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар