ПИМОНЕНКО МИКОЛА КОРНИЛОВИЧ (До 150-річчя від дня народження живописця)

Народився  25.02.1862 р. (9. 3.1862 р.) в Києві.  Навчався в Київській рисувальній школі (1878-1882) та Петербурзькій академії мистецтв (1882-1884). В 1884-1900 викладав  у Київській рисувальній школі. Помер 13.03.1912 р. у Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.

Твори: жанрові картини з життя і побуту українського села, портрети, зокрема «Свати» (1892), «Ворожіння», «Проводи рекрутів» (1893), «Ярмарок» (1898), «Жертва фанатизму» (1899), «Брід», «Ревнощі» (1901), «Продавщиця полотна», «У похід» (1902), «Біля річки» (1905),  «Перед грозою» (1906), «Збирання сіна» (1907), «Гопак» (1910), «Автопортрет», «Портрет батька художника» та ін. Учнями його були Г. К. Дядченко, С. П. Костенко, Ф. С. Красицький , О. О. Мурашко та ін.

Академік Петербурзької академії мистецтв (1904). Член Товариства передвижників (1899).

// Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 291.

Пимоненку М. К. меморіальна дошка. Встановлена на будинку № 28 по вул. Гоголівській (кол. Орловського В.Д. садиба). Тут у 1883-1912 роках жив і працював Пимоненко Микола Корнилович (1862-1912) – український живописець, академік петербурзької АМ. Народився в сім’ї іконописного майстра. Художню освіту здобув у Київській рисувальній школі М.І. Мурашка (1878-1882) та петербурзькій АМ (1882-1884). В 1884-1900 викладав у Київській рисувальній школі. Серед його учнів - Г. К. Дядченко, С. П. Костенко,   Ф. С. Красицький , О. О. Мурашко. Основні твори: «Весілля в Київській губернії» (1891), «Свати» (1892), «Ворожіння» (1883), «Жертва фанатизму» (1899), «Ревнощі» (1901), «Суперниці», «Біля колодязя» (1909) та ін. Значна частина художньої спадщини М.К. Пимоненка зберігається в київському Державному музеї українського образотворчого мистецтва. Помер у Києві, похований на Лук’янівському кладовищі. Ім’ям М. К. Пимоненка 1959 названо вулицю в Києві ( кол. Монастирська. Шевченківський р-н). Дошка- мармур; арх. М.М. Говденко; відкрито 1952.

// Київ : енциклопед. довід. / за ред. А.В. Кудрицького. – К. : УРЕ, 1981. – С. 473-474.

 У відділі знаходиться книга:
 

Микола Пимоненко : альбом / авт.- упоряд. І.В.Огієвська. – К. : Мистецтво, 1983. - 107 с. : іл.

ГРЕБІНКА ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ - письменник (до 200-річчя від дня народження)

Народився 2 лютого 1818 року, хутір Убіжище, тепер с. Мар’янівка Полтавської області. – помер 15 грудня 1848 року, Петербург, похований у с. Мар’янівка Полтавської обл. – помер 15 грудня 1848 року, Петербург, похований у с. Мар’янівці.

Український і російський письменник. Закінчив 1831 Ніжинську гімназію вищих наук. В 1834 працював у Петербурзі, видав альманах «Ластівка» (1841). У збірнику байок українською мовою «Малороссийские приказки» (1834) викривав хабарництво суддів, сваволю поміщиків і чиновників, неуцтво. Виступив з романтично ліричними поезіями (укр. мовою – «Човен», «Українська мелодія»; рос. – «Очи черные», «Помню, я еще молодушкой была» та ін.). Переклав «Полтаву» О. Пушкіна. Роман «Чайковский» (1843, рос. мовою) позначений рисами романтизму.  Історичне минуле Києва відобразив у баладі «Рогдаїв бенкет», у поемі «Богдан» описано визвольну боротьбу українського народу 1648-1654. В характері «натуральної школи» витримано твори російською мовою «Надійні ліки», «Бувальщина» (1839), «Кулик», «Записки студента» (1841), «Сеня» (1841).

// Український Радянський енциклопедичний словник : в 3 т.  - К. : УРЕ, 1986. –

 Т.1. : А-Калібр. – 2-ге вид. – С. 446. : портр.

У відділі знаходиться книга:

Гребенка, Е. Чайковский : роман / Гребенка Евгений. – К. : Молодь, 1959. – 157 с.

З минулого в майбутнє // Хінкулов, Л. Письменник жив у Києві : літературно-критичні розповіді / Леонід Хінкулов. – К. : Дніпро, 1982. – С. 20-22.

Євген Павлович Гребінка – український поет-байкар, автор значної кількості творів російською мовою, романіст, автор «чувствительных» романсів «Очи черные, очи страстные» і «Поехал далеко казак на чужбину», видавець знаменитого альманаху «Ластівка», який друкував поезії Шевченка, товариш Гоголя по школі, приятель Пушкіна і Бєлінського. Євген Гребінка був помітною постаттю в літературному середовищі. У сорокових роках ХІХ ст. Разом з Шевченком мандрував по Україні, перший перекладав українською мовою Пушкіна («Полтава», 1853).

До Києва письменник ставився з винятковим захопленням. В одному з його оповідань читаємо: «Який ти прекрасний, який ти ясний, мій сивий старче! Що сонце поміж планетами... те Київ поміж містами. Під горою широко розбіглися живі хвилі Дніпра-годувальника. І Київ, і Дніпро разом... Чи чуєте, добрі люди, я вам кажу про Київ, і ви плачете від радості?..»

Київ – не просто місце дії, а й узагальнений художній образ у багатьох поезіях Гребінки. «Весь Киев престольный пирует в веселье», - малює поет урочисте поверення князя Олега з переможеного походу до Візантії (балада «Рогдаев пир»). А ось картини Києва у поемі Гребінки «Богдан». Поет змальовує в’їзд у Київ Богдана Хмельницького:

Хмельницкий, гетьман, избавитель народа,

Торжественно в Киев спешит,

И крестное знамя свободно шумит

От северских пущей на юг до Лимана,

А в Киеве войско, народ и синклит

Даруют Хмельницкому имя Богдана.

Окончены в храмах святые вечерни;

На Киев спускается сумрак вечерний;

По улицам длинным народ не шумит,

И город стихает в покое;

Блеснул огонек у Богдана в покое…

Помер письменник у Петербурзі у віці тридцяти шести років.

ЛЕВЧУК ТИМОФІЙ ВАСИЛЬОВИЧ - кінорежисер

5

Кінорежисер і педагог.
Народився 19.01.1912 у с. Бистрівка (тепер Житомирська обл.). Закінчив режисерський факультет Київського кіноінституту (1934). З 1934 працював на Київській кінофабриці (пізніше - Київській кіностудії ім. О.П. Довженка), зокрема разом з І.П. Кавалерідзе у фільмі "Прометей", з І.А. Савченком - у фільмі "Вершники". Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1970 - професор Київського театрального інституту, 1963-1987 - перший секретар правління Спілки кінематографістів України. Помер 8.12.1998.
       Поставив фільми: "Зоря над Карпатами" (1949), "Київ" (1950), "М.В. Гоголь" (1952), "В степах України" (1952), "Калиновий гай" (1953), "Іван Франко" (1956), "Киянка" (три серії, 1958-1960), "Спадкоємці" (1960), "Закон Антарктиди" (1962), "Два роки над прірвою" (1967), "Помилка Оноре де Бальзака" (1968), "Родина Коцюбинського" (1971), "Довга дорога в короткий день" (1973), "Дума про Ковпака" (три серії, 1973-1976), "Від Бугу до Вісли" (1980), "Якщо ворог не здається" (1982), "Ми звинувачуєм" (1985), "І в звуках пам'ять відгукнеться" (1986), "Війна" (шість серій, 1989-1990, у співавторстві з Г.Р. Коханом) та ін.

         Автор книг:  "В об'єктиві США і Канада" (1966), "З любов'ю до глядача" (1974), "Зарубіжні зустрічі" (1976), "Люди і фільми" (1983), "Тому, що люблю" (1987) та ін.

        Державна премія України ім. Т.Г. Шевченка (1971). Народний артист СРСР (1972). Ордени Леніна (два), Трудового Червоного Прапора.

 У фонді відділу Ви можете ознайомитися з такою книгою:
    Руда, Т.П. Левчук Тимофій Васильович / Т.П. Руда // Кияни : біограф. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 210 : фото.

    

ПРЕПОДОБНИЙ АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ

   Антоній, як згадують літописці, в миру мав ім'я Антипа. Він народився 983 року в містечку Любечі неподалік від Чернігова. Маючи намір присвятити себе  служінню Богу, Антипа вже юнаком почав подорожувати по святих для християн місцях. Дійшовши до грецької гори Афон - осередку візантійського чернецького життя, де виникло багато православних монастирів, Антипа постригся у ченці з іменем Антонія і почав жити в одній з печер Афонської горисамітником. Та невдовзі він повертається на батьківщину.

         У Києві Антоній вірогідно уподобав так звану Варязку печеру - найдавнішу з усіх печер Києво-Печерської лаври. Тепер на цьому місці - Дальні печери. 1051 р. він оселився у печері.

       Чутки про дивного самітника, який жив на сухому хлібі й воді, проводячи весь день у молитвах та трудах, поширилися швидко. До Антонія стали приходити люди для благословення.

1069 р. Антоній залишив Київ і на запрошення князя Святослава Ярославича прибув до Чернігова.  На Болдиних горах він розпочав будівництво печер, що стало основою Іллінського монастиря.

Та перед смертю 1073 р. Антоній усе ж повернувся до своє келії до Києва, де встиг разом із Феодосієм розпочати будівництво величного кам'яного храму Успіння Божої Матері.

Антоній був похований у Ближніх печерах. Канонізували його у XV ст. Рака з останками Антонія і досі зберігається в Печерній церкві преподобного Антонія. Поруч знаходиться темна келія, де він жив. Існує церква Антонія Печерського у Дальніх печерах.

Кальнницький, М. Нариси з історії Києва

НЕКРАСОВ ВІКТОР - письменник, воїн, есеїст, публіцист (з нагоди 100-річчя від дня народження)

 Народився 17 червня 1911 р. у Києві. Раннє дитинство провів у Лозанні в Швейцарії, де мати закінчила медичний факультет Лозаннського університету та в Парижі, де працювала у військовому шпиталі. В 1915 р. повернувся до Києва. Закінчив архітектурний факультет Київського будівельного інституту (1936 р.) та театральну студію при Київському театрі російської драми (1937 р.). В 1936 - 38 рр. -  архітектор в архітектурних майстернях Києва, 1938-41 рр. - актор, режисер, театральний художник у театрах Владивостока, Кірова, Ростова-на-Дону. В 1941- 44 рр. - командир взводу, полковий інженер, заступник командира саперного батальйону, брав участь в боях у Сталінграді, в Україні, Польщі. Нагороджений медаллю "За відвагу" й орденом "Червона Зірка". Двічі важко поранений, 1944 р. після другого поранення перейшов на інвалідність і був демобілізований у званні капітана.
     В 1945 - 47 рр. зав.  відділом редакції газети "Радянське мистецтво". З вступом до Спілки радянських письменників перейшов на творчу роботу. Написав повість "В окопах Сталінграда", яку переведено на 36 мов і перевидано 120 разів (Державна премія СРСР). На основі повісті невдовзі створив п'єсу, яку було поставлено в театрі імені Станіславського в Москві, в 1957 р. повість "В окопах Сталінграда" екранізовано під назвою "Солдати". На початку 50-х р. Віктор Некрасов - заступник голови правління Спілки письменників України. В 1954 р. з'явилася повість "У рідному місті", яку 1958 р. екранізовано під назвою "Місто запалює вогні". Незабаром з' явилися повісті  "Перше знайомство" та "Кіра Георгіївна", де вперше було сказано про табори, та есеїстична робота "По обидва боки океану", проти якої виступив М. С. Хрущов. Внаслідок виникла перша персональна "справа Некрасова". Його засуджували на всіляких зборах, цькували в пресі. В 1965 р. вийшли на екран за його сценарієм документальні стрічки "38 хвилин в Італії" та "Жила людина". У журналі "Новый мир" виходять "Місяць у Франції", а потім виправлений цензурою начерк "За 20 тисяч кілометрів. З камчатських записів". 
       29 вересня 1966 р., в день 25-ої річниці скорботних подій у Бабиному Яру, Віктор Платонович Некрасов, виголосив промову,  після чого почалася нова персональна справа. Його  звинувачували в тому, що він організував "масове сіоністське збіговисько". В "Новом мире" вже зрідка друкуються його начерки, "Міські прогулянки" читач так і не побачив. Віктор Некрасов підписує листи на захист правозахисників, почалася нова персональна справа, яка закінчилася виключенням його з лав КПРС. Після цього письменником почало займатися КДБ. На початку 1973 р. у нього зроблено обшук, який тривав 42 години, потім шість днів з ранку до вечора - допити у слідчого. Віктора Некрасова виключили з Спілок письменників та кінематографістів і примусили обрати еміграцію. 12 вересня 1974 р. він вилетів до Женеви, до свого дядька, а невдовзі перебрався до Парижу, звідки виїздив до Італії, Іспанії, Швеції, Норвегії, Канади, США. Після від'їзду видав шість книжок, працював у журналі "Континент" і на радіо "Свобода" в російській та українській редакціях. Його книжки з бібліотек у СРСР було вилучено ще раніше. Помер 3 вересня 1987 р.
        В Києві, на Хрещатику, на будинку, де Віктор Некрасов прожив 24 роки, встановлено меморіальну дошку, на Подолі відкрито бібліотеку, названу його іменем. Але твори про Київ, які він написав  в Парижі, в рідному місті ще не видано, 1992 р. в Києві побачили світ спогади про В. П. Некрасова.  

Павленко, Ю. В., Рогозовська, Т. А.  Некрасов Віктор Платонович / Ю. В.  Павленко, Т. А. Рогозинська // Кияни : біограф. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 257. 



Більше інформації можна дізнатися з  джерел, які знаходяться у нашому фонді:
1.  Некрасов Віктор Платонович // УСЕ : універсальний словник- енциклопедія. - К. : Ірина, 1999. - C. 928;
2.  [Рогозовська, Т.]  Віктор Некрасов / [Т. Рогозовська]  // Сто найвідоміших українців. - М. : Вече; К. : Орфей, 2002. - C. 561-566. : фото. 
3. О Викторе Некрасове : воспоминания (Человек, воин, писатель) / упоряд. М.Н. Пархомов. - К. : Укр. письменник, 1992. - 335 с. 

До 105 річниці від дня народження  Віктора Некрасова  в газеті «Сегодня» можете прочитати статтю :

Появился на свет великий киевлянин Виктор Некрасов / подготовила Елена Гребенникова. – Сегодня. – 2016. – 17-19 июня (№ 113). – С. 19 : фото.

       

 

БЕРЕТТІ ОЛЕКСАНДР ВІКЕНТІЙОВИЧ – архітектор

Беретті О. В. - син Вікентія Івановича Беретті. Народився 5 жовтня 1816 р. в Петербурзі, де закінчив Академію мистецтв. В 1840 році був обраний її академіком і невдовзі переїхав до Києва, де жив його батько. Після смерті батька став головою Комітету по спорудженню будівель університету. В 1843 – 1861 рр. також викладав архітектуру в університеті ( з 1855 р. – професор). В 1846 році був призначений виконавцем робіт по спорудженню Першої київської гімназії (тепер Жовтий корпус університету), яку збудовано за його проектом у 1850 році. За його проектами збудовано також приміщення університетського Анатомічного театру і двоповерховий будинок жіночого пансіону Є. Левашової. Зберігся будинок (з доданим пізніше декором) зведений за проектом Олександра Беретті по вул. Володимирській, 35. Усі вони витримані в стилі класицизму  з елементами ренесансних форм. Був співавтором проекту Володимирського собору (1862- 1868 рр.). За проектами Олександра Беретті споруджено 23 будинки навчальних закладів у багатьох містах України. Помер 6 червня 1895 у Києві, похований на Байковому кладовищі.

 Інформацію взято з таких джерел:

1.     Павленко, Ю. В. Беретті Олександр Вікентійович  / Ю. Павленко // Кияни : біограф. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 30;

2.     Беретті  Олександр Вікентійович  // УСЕ : універсальний словник- енциклопедія. -  К. : Ірина, 1999. - C. 141;

3.     Кудрявцев, Л. Батько і син Беретті / Л.Кудрявцев  // 20 архітекторів, які будували Київ. – К. : ДрУк, 2003. – C. 27-33 : іл.      

БУЛГАКОВ МИХАЙЛО - киянин, письменник (до 120-річчя від дня народження)

Вступ

3(15) травня 2011 р. виповнюється 120 років від дня народження киянина, письменника Михайла Булгакова. До цієї знаменної дати в історії, відділ підготував інформаційну сторінку, яка складається з: статті “Михайло Булгаков [і Київ]”, списку видань присвячених життю і творчості літератора, cвітлину та відеоролик. 

Михайло Булгаков [і Київ]

Російський письменник Михайло Булгаков народився в Києві 3 (15) травня 1891 р. в будинку на вул. Воздвиженській, 28 (тепер 10 б). Був охрещений поруч – у Хрестовоздвиженській церкві. Батько, Опанас Іванович Булгаков, викладав у Київській духовній академії. Згодом родина мешкала за іншими адресами (найдовше по вул. Кудрявській, 9), а від 1906 р. – на Андріївському узвозі, 13. Навчався Михайло Булгаков у Першій київській гімназії (бульвар Тараса Шевченка, 14) потім в Університеті Св. Володимира, медичний факультет якого закінчив у 1916 р. Вінчання з Тетяною Лаппа відбулося в 1913 р. у церкві Миколи Доброго на Подолі. Брав участь у Першій світовій війні як лікар. Повернувся до Києва 1918 р. і опинився у самісінькому вирі Української революції, яку не сприйняв.

Перипетії революційних подій, київські адреси, власні переживання й випробування стали основою низки нарисів, які невдовзі автор використав у романі “Біла гвардія” та п’єсі “Дні Турбіних”. Дія обох творів відбувається в Києві, в “домі побудови дивовижної” – на Андріївському узвозі, 13. Тут письменник провів кращі роки життя, тут плекалися надії та сподівання “безжурного юного покоління”, безжально зруйновані перебігом історичних подій, тут М. Булгаков поселив своїх героїв Турбіних, чиї вдачі й долі мають чимало спільного з вдачею і долею членів родини Булгакових, їхніх рідних, друзів. Тут усе впізнаване.

Популярність творам М. Булгакова забезпечила не тільки літературна досконалість, а й надзвичайно зворушлива атмосфера порядності, честі, вірності даному слову, зрозумілості переживань та вчинків героїв – передусім, для читача-інтелігента, інтелектуала. У такій самій або подібній життєвій ситуації, як у персонажів М. Булгакова, опинилися тисячі й тисячі молодих людей.

Згодом почали з’являтися інші, доти недоступні читачеві твори Михайла Булгакова, як, скажімо, роман “Майстер і Маргарита”, де через переплетіння ще невідомої тодішнім читачам біблійної історії з добре впізнаваною “радянською дійсністю” порушувалася одвічна тема протистояння між талантом, обдарованістю та нікчемно-сіренькою, але наділеною владою бездарністю. Потім з’явилася повість “Собаче серце”, де ця тема звучала на повний голос, - М. Булгаков полонив читацьку аудиторію.

Ось на цьому тлі стали з’являтися нові й нові літературознавчі та біографічні дослідження феномена М. Булгакова. Його життя і творчість поділилися між лагідним врівноваженим красенем Києвом і “загадковою” Москвою. І так само, як обожнюваний М. Булгаковим українець Микола Гоголь залишив твори, сповнені лагідної синівської любові, з україніки (“Тарас Бульба”, “Миргород”, “Вечори на хуторі біля Диканьки”) і пристрасно-викривальні – з російського життя (“Ревізор” та “Мертві душі”), київський росіянин Михайло Булгаков залишився відданим рідному Києву.

Посмертній популярності М. Булгакова-письменника (він пішов із життя 1940 р.) сприяла публікація 1967 р. нарису письменника-киянина Віктора Некрасова – “Дім Турбіних”. Цей нарис можна вважати одним із вершинних досягнень некрасовського таланту. Він став своєрідною віддушиною для радянської інтелігенції в роки “брежнєвського застою”.

Щира відданість М. Булгакова виявилася найбільш гідно поцінованою саме в Києві. Ще 1982 р. на фасаді будинку “Булгакових-Турбіних” на Андріївському узвозі, 13 з’явилася бронзова меморіальна дошка (скульптор А. Кущ, Б. Кравчук).

З ініціативи невтомного київського булгакознавця інженера Анатолія Кончаковського на Андріївському узвозі, 13 було створено Літературно-меморіальний музей М. Булгакова. Цей будинок споруджено 1888 р. за проектом архітектора Миколи Горденіна та реставровано з пристосуванням для нового музею за проектом архітектора Ірини Малакової у 1990-1991 рр. 15 травня 1991 р., у сторіччя від дня народження Михайла Булгакова реставрований будинок відчинив двері перед першими відвідувачами. Через кілька років тут відкрилася постійна експозиція, створена за ідеєю музеєзнавця Кіри Пітоєвої-Лідер та за дизайном художника Альберта Крижопольського - справжні булгаковські речі поруч з гіпсовими муляжами. Відтоді Літературно-меморіальний музей М. Булгакова, єдиний у світі, як наголошують його працівники, став однією з принад Андріївського узвозу.

Нині в незалежній Україні погляди М. Булгакова ( який відвідав Київ 1921 та 1923 рр.) щодо подій Української революції та на відродження української мови сприймаються як уявлення людини, вихованої в патріархальній російській родині. Зважаючи на це, будемо цінувати його художню майстерність і критичне авторське ставлення до тоталітарних 20-30-х років ХХ ст.

Джерело: Михайло Булгаков // Кальницький М. Нариси з історії Києва : навч. посіб. для середніх навч. закл. / Кальницький М., Малаков Д., Юркова О. - К. : Генеза, 2002. – C. 261-263 : іл.

Дивись: нова публікація!

Гребенникова, Е. 120 лет великому киевлянину Булгакову / Е. Гребенникова // Сегодня. - 2011. - 28 апр. (№ 93) . - С. 30. - (Хронограф).

В нашому фонді Ви можете знайти такі видання присвячені творчості М. Булгакова:

1. Булгаков, М.  Избранные произведения :  в 2 т. / М. Булгаков. -  К. : Дніпро, 1989 -

Т. 1 :  Белая гвардия  : роман.  Рассказы и повести. Из автобиографической прозы. – 1989. - 766 c.;

Т. 2 : Жизнь господина де Мольера. Театральный роман (записки покойника). Мастер и Маргарита : роман. – 1989. – 750 с.;

2. Булгаков, М. Белая гвардия; Киев-город. / М. Булгаков / Вступ. cт. Л. Лузиной. – Х. : Фолио, 2007. – 510 c.;

3. Булгаков, М. Пьесы 1920-х годов / М. Булгаков– Л. : Искусство, 1989. – 591 с. :  ил;

4. Булгаков, М. Повести, рассказы, фельетоны / М. Булгаков. – М. : Сов. писатель, 1988. -  624 с.;

Про письменника та його твори

Барков, А. Н. Роман Михаила Булгакова “Мастер и Маргарита” : альтернативное прочтение / А.Н. Барков. – К. : [Текна А/T], 1994. – 302 c.

 Кончаковский, А. Киев Михаила Булгакова :  фотоальбом / А. Кончаковский,  Д. Малаков.  – К. :   Мыстэцтво, 1990. – 284 c.: фото, ил.;

Стронгин, В.  Любовь Михаила Булгакова : романтическая история / В. Стронгин. – М. : Центрполиграф, 2000. – 475 c. : фото;

Михайло Булгаков і Олексій Турбін // Хінкулов, Л. Письменник жив у Києві : літературно-критичні розповіді. – К. : Дніпро, 1982. – С. 329-337.

Яновская, Л.  Треугольник Воланда : к истории романа “Мастер и Маргарита” / Л. Яновская. – К. : Либідь, 1992. – 192 c. :  ил.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова

     

 

Відеоролик про музей М. Булгакова