АМВРОСІЙ МАКСИМІЛІАНОВИЧ БУЧМА - ДО 135-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

  

Амвросій Максиміліанович Бучма — український радянський актор і режисер. Народний артист СРСР (1944).

Життєпис

Ранні роки

Народився Амвросій Бучма 14 березня 1891 року у Львові в родині залізничника і пралі. Був останнім з дев'яти дітей бідної родини, де живими залишилися лише він і старша сестра Ольга. Батько Максиміліян (Максим) Петрович покладав на сина великі надії, намагався вивчити його як слід та віддав до гімназії, але з неї відмінника Бронека виключили з «вовчим квитком» за артистичні карикатури на вчителів.

Завдяки сестрі 1905 року потрапив до Львівського театру товариства «Руська Бесіда» до режисера Йосипа Стадника, де вперше ступив на професійну сцену. Був талановитим у музиці (самоук гри на скрипці), співах, танцях, імпровізації, копіював навколишніх і швидко став провідним актором.

У 1905-1912 роках працював у театрі. Тут він здружився на все життя з Лесем Курбасом.

Перша світова війна

Під час Першої світової війни у 1914-1917 роках воював в австрійській армії унтерофіцером, був поранений, пізніше засуджений до розстрілу за ляпас офіцеру.

Був в облозі Перемишля, де мало не загинув від голоду й холери.

Потім потрапив у російський полон, працював на Турксибі, на каторжних роботах. Після втечі з Середньої Азії в тендері паровоза потрапив до України та за рекомендаціями львів'ян-художників його було прийнято до Театру Миколи Садовського.

Одночасно здобував освіту в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. З колективом театру пропрацював з 1917 по 1919 рік, але видатних ролей на той час не зіграв. 1919 року виїхав з театром на Захід, але у Стрию шляхи Садовського та Бучми розійшлись.

1919 року організував разом із давніми партнерами та кумирами «Новий львівський театр» у Дрогобичі, що мандрував Наддніпрянщиною. Узимку театр затримався у Вінниці, куди перебралася з «денікінського Києва» родина Гната Юри .

Тут Бучма працював у вінницькій ЧК, зокрема, писав про це у своїх мемуарах так: «У ті бурхливі дні я багато часу і сил віддавав роботі у Вінницькій чека. Через декілька місяців Вінницю захопили петлюрівці й білополяки. З групою товаришів я залишився в місті за завданням. Коли вночі прибігли мене заарештовувати, через вікно я вистрибнув у садок і втік з-під самого носа гайдамаків і пілсудчиків. За допомогою знайомого лікаря довелося близько місяця переховуватись у будинку для божевільних… Події і напружена робота підірвали моє здоров'я. Після вигнання білополяків я був звільнений від роботи в органах ЧК і повністю віддався театру».

Степан Шухевич у книзі «Спомини з Української-Галицької армії (1918-1920). Частина IV» (ст. 52) згадував, що «галицький драматичний артист Бучма був тоді аґентом чрезвичайки під псевдонімом Бронек Домбровський».

Театр ім. І. Франка

20 січня 1920 року вони об'єдналися, й на базі «Нового львівського театру» був утворений спільно з Гнатом Юрою та Семеном Семдором театр ім. І. Франка. Керувати ним було передано Гнату Юрі (нині Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, з 1926 року працює в Києві). Найзначнішою роллю цього періоду стала роль Барона («На дні» М. Горького у постановці Г. Юри).

Франківці довго (для того часу) затримались у Вінниці — до весни 1920-го, а влітку переїхали до Черкас. Тут стало очевидно, що Гнат, стажувавшись у МХАТі, своєю творчою орієнтацією тяжів до МХАТівського життєвідтворення. Йому були чужі ідеї сценічного перевтілення, образної умовності, яку сповідували Бучма та Курбас. Вони з Бучмою виявились художниками різної творчої крові. Бучма пішов від франківців.

Бучма організував театр-студію ім. Франка та поплив по Дніпру до Херсона. Але внаслідок голоду на Херсонщині та хвороби першої жінки Бучми Поліни Самійленко вистави припинились, і театр розпався.

Після довгих поневірянь по Україні Амвросій Бучма потрапив до Києва, керував самодіяльним театром Перших залізничних майстерень, а коли Курбас організував своє Художнє Об'єднання «Березіль» (ХОБ), прийшов до давнього друга актором Четвертої майстерні.

У 1922-1926-х та 1930-1936 роках — провідний актор театру «Березіль» (спочатку в Києві, а з 1930-го — у Харкові), опора Олеся Курбаса в театральному новаторстві, ідеальний «курбасовець» — філософ та арлекін. Тут талановитий Бучма став тим самим великим, геніальним актором української сцени. Тут він зіграв свої знамениті ролі, що стали класикою національного театру: Джимі Гіґґінс у п'єсі за однойменним романом А. Сінклера, Лейба в «Гайдамаках» за Т. Шевченком, Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка, Блазень у «Макбеті» В. Шекспіра та ін. Його найбільш досконалим образом вважається образ Пузиря в комедії «Хазяїні» І. Карпенка-Карого.

У 1926-1930 роках працював у кінематографії як актор і режисер. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року режисера П. Чардиніна. Після «Нічного візника» (1929), де Бучма виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відоме у світі. Найбільше глядачів вразила сцена, де герой Бучми, візник, дізнає про смерть доньки від руки білогвардійця. Він у нестямі йде нічною Одесою, а за ним слідує його кінь, немов розуміючи, що сталося.

Бучма мав багато записів в німому кіно: Микола («Микола Джеря»), Ярощук («Нічний візник»), німецький солдат («Арсенал»), Лейзер та Йоселе («П'ять наречених»), Еміль («Проданий апетит»), Сашко-музикант («Напередодні») та інші.

З 1926 року «Березіль» як найкращий театр України працював у Харкові, тодішній столиці, а «франківці» — у «провінційному» Києві. Згодом столицю перевели в Київ, і відтоді театр ім. Франка посів столичне положення.

Гнат Юра, який ще з 20-х років був опонентом Курбаса, почав укріплювати творчій потенціал театру, і першими, кого він хотів бачити у своєму театрі, були курбасівці. Після комуністичного партійного розгрому театру «Березіль» у 1933 році Курбаса зняли з посади керівника «Березіля», згодом заарештували та розстріляли.

Між тим за наказом уряду 1935 року стали франківцями березільці Амвросій Бучма (вдруге) з жінкою Валентиною Бжеською, Наталя Ужвій, Дмитро Мілютенко. У театрі ім. І. Франка Бучма пропрацював до самої смерті — 20 років. Тут він зіграв ролі: Івана Коломійцева («Останні» М. Горького), Леніна («Правда» О. Корнійчука), Миколи Задорожного («Украдене щастя» І. Франка). У цій ролі найповніше виразився його талант, найяскравіше виявилися особливості акторської манери, вистава була тріумфальною.

Друга світова війна

15 травня 1941 року було відзначено 50-річчя Амвросія Бучми, а 27 травня колектив театру виїхав на гастролі до Москви й Ленінграда. Майстерність А. Бучми викликала захват у широкого загалу московської публіки і від колег здобула визнання. 

Війна не припинила роботи франківців. А. Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом із колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент), виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942-1943). Перебуваючи в Ташкенті, А. Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі «Наталку Полтавку». Вистава йшла багато років по війні з незмінним успіхом у глядачів.

Повоєнний період

Після повернення до Києва Амвросій Бучма сполучав роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів (1945-1948). Грав ролі: підпільник Лещук («Подвиг розвідника»), боцман Дзюба («В далекому плаванні»). За роль Макара Діброви в однойменній виставі за п'єсою О. Корнійчука одержав другу Сталінську премію другого ступеня (1949).

У повоєнний період А. Бучма трудився режисером в театрі й кіно. Консультував фільми. Викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого як професор. Серед його учнів: народні артисти Н. Копержинська, К. Степанков. Він автор статей з проблем театрального мистецтва — збірка «З глибин душі» (1959). Виступав на радіо і телебаченні. Його обирали депутатом Київської міської ради, членом першої Президії новоутвореного після війни Українського Театрального Товариства.

Амвросія Бучму було нагороджено орденами й медалями.

Амвросій Максиміліанович Бучма помер 6 січня 1957 року внаслідок довготривалої хвороби Паркінсона. Похований на Байковому кладовищі в Києві (центральна алея, ділянка № 2; надгробок — граніт; скульптор Іда Копайгоренко, архітектор Л. О. Лось; встановлений 1964 року).

Пам'ять

У 1933-1935 роках А. Бучма позував скульптору М. Г. Манізеру для фігур повстанця часу Коліївщини та кріпака з жерном на плечах, багатофігурного пам'ятника Шевченкові в Харкові.

Ім'ям Амвросія Максиміліановича названо бульвар у Києві, вулицю у Вінниці, Одесі та Харкові, театральну премію Союзу театральних діячів України, театральну премію «Бронек». В Харкові вулицю Уборевича перейменовано на честь Бучми під час процесу декомунізації 2015 року (рішення Харківської міської ради від 20 листопада 2015 р. № 12/15).

У 1977-2024 роках вулиця Бучми існувала у Львові (з липня 2024 року — вулиця Анатолія Лупиноса).

У 1976 році на території Одеської кіностудії було встановлено погруддя актора (авторство — скульптор А. Соловйов).

До 100-ліття від дня народження Амвросія Бучми у Львові на розі вулиці Озаркевича та площі Святого Юра встановлено пам'ятний знак. Надпис під барельєфом актора сповіщає нам, що «тут пройшли молоді роки українського артиста Амвросія Бучми (1891-1957). Будинок не зберігся».

8 січня 2025 року заступник міського голови Львова Андрій Москаленко повідомив, що Львівська міська рада ухвалила рішення про демонтаж пам'ятного знака акторові Амвросію Бучмі. 18 березня 2025 року пам'ятний знак — демонтовано та передано до музею «Територія Терору».

У 1962 році на фасаді будинку № 14 по вулиці Володимирській у Києві, де А. Бучма прожив останніх 13 років свого життя, встановлено меморіальну таблицю (авторство — скульптор Андрій Шапран, архітектор В. Корнєєва).

Про А. М. Бучму надруковані монографії І. Піскуна (1956), Б. Львова-Анохіна (1959), О. Бабишкіна (1966), В. Заболотної (1984).

Фільмографія

Режисер

1928 — «За стіною»;

1954 — «Земля» (разом з Олексієм Швачком).

Сценарист

1928 — «За стіною» (разом із Л. Поволоцьким).

Художній керівник

1947 — «Подвиг розвідника».

Актор

1924 — «Вендетта» — нічний сторож;

1924 — «Макдональд»;

1924 — «Сон Товстопузенка»;

1925 — «Арсенальці» — робітник заводу «Арсенал», переодягнутий студентом; він же переодягнутий старим генералом;

1925 — «Укразія» (інша назва «7+2»)— Козацький полковник;

1926 — «Микола Джеря» — Микола;

1926 — «Тарас Трясило» (інша назва «Повість про гаряче серце»)— Тарас Трясило;

1926 — «Тарас Шевченко» — Тарас Шевченко;

1928 — «Джиммі Гіґґінс» — Джиммі Гіґґінс;

1928 — «Напередодні» — Сашко-музикант;

1928 — «Нічний візник» — Гордій Ярощук;

1928 — «Проданий апетит» — Еміль;

1929 — «Арсенал» (інша назва «Січневе повстання в Києві у 1918 році») — німецький солдат;

1929 — «П'ять наречених» — Лейзер та ідіот Йоселе;

1931 — «Фата морґана» — пастух Хома Гудзь;

1932 — «Атака» — Петер;

1933 — «Смачного» (інша назва «Приємного апетиту») — кухар Карпо Бобов;

1934 — «Велика гра» (інша назва «Віра Філеаса Чендлера») — Чингіз;

1935 — «Остання ніч» (інші назви «Зона», «Біла смерть»);

1937 — «Назар Стодоля» — Сотник Кичатий;

1939 — «Щорс» — генерал Терешкевич;

1941 — «Вітер зі сходу» — Габрис;

1942 — «Олександр Пархоменко» — отаман Максюта (не вказаний у титрах);

1945 — «У далекому плаванні» — боцман Дзюба;

1945 — «Іван Грозний» — Олексій Басманов;

1945 — «Нескорені» — Тарас Яценко;

1947 — «Подвиг розвідника» — агроном Лещук;

1952 — «Украдене щастя» — Микола Задорожний.

Звання та нагороди

1940 — Народний артист Української РСР.

1941 — Державна (Сталінська) премія СРСР (за роль Леніна у театральній постановці «Правда» за О.Корнійчуком).

1944 — Народний артист СРСР.

1949 — Державна (Сталінська) премія СРСР (за роль шахтаря Макара у п'єсі О. Корнійчука «Макар Діброва»).

Орден Леніна.

Три ордени Трудового Червоного Прапора.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Бучма Амвросій Максиміліанович (1891-1957) : актор та режисер театру і кіно, педагог. Народний артист Української РСР (1940). Народний артист СРСР (1944) //  Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : [довідник]. - Київ : Велес, 2016. - С. 42-45 : портр.

Заболотна, В. І. Амвросій Бучма / В.І. Заболотна. - Київ : Мистецтво, 1984. - 167 с. : іл., портр.

Коломієць, Р. Франківці : [1920-1995] : Театр і час. Митець і влада. Душа і сцена / Ростислав Коломієць. - Київ : [Сабат], 1995. - 304 с. : іл.

Косач, Ю. А. Амвросій Бучма / Ю.А. Косач. - Київ : Молодь, 1978. - 224 с., 16 с. фотоіл., портр.

Косач, Ю. А. Душі людської чародій : [про А. М. Бучму] : для серед. шк. віку / Юрій Косач ; худож. оформ. Василя Березового. - Київ : Веселка, 1973. - 207 с. : фот.

Мусієнко Н.Б. Світло далеких зірок / Н.Б. Мусієнко, О.С. Мусієнко, В.Р. Мусієнко. - Київ : Мистецтво, 1995. - 192 с. : іл.

Павленко, Г. Легенди архіву Амвросія Бучми / Г. Павленко. - [Київ] : [Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв], [2013]. - 99 с. : іл., портр.

Сердюк, О. І. Роздуми і нотатки актора : [збірник] / Лесь Сердюк ; [упоряд., вступ. ст. та прим. Л. Г. Попової]. - Київ : Мистецтво, 1989. - 253 с. : іл., портр.

Фіалко, В. О. Театр України ІІ половини ХХ століття : образна лексіка / В. Фіалко. - Київ : ВД "Антиквар", 2016. - 429 с. : іл., портр.

Статті

Вергеліс, О. Бучма. Оптимістична трагедія / Олег Вергеліс //  Дзеркало тижня. - 2016. - 19 берез. (№ 10). - С. 14 : фото.

Заболотна, В. Мій дєдік Амвросій Бучма : хто ж він? Просто людина. Просто геній / Валентина Заболотна //  День. - 2016. - 11-12 берез. (№ 42-43). - С. 22-23 : фото.

Заболотна В. Хата. Гості дому. Традиції. Відпочинок. // . - 2003. - 5 верес.(№156).-С.18-19.  День. - 12 верес.(№161).-С.20. . - 19 верес.(№166).-С.22. . - 20 верес.(№171).-С.20.

Правдивий творець драматичного мистецтва : до 130-річчя від дня народження А. М. Бучми (1891-1957) //  Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2021. - № 1. - С. 65-73 : портр.

Інтернет-видання

https://armyinform.com.ua/2021/03/14/czikavi-fakty-z-zhyttya-ukrayinskogo-aktora-amvrosiya-buchmy/

https://esu.com.ua/article-38397

https://ft.org.ua/person/buchma-amvrosiy

https://odessa-memory.info/ru/index.php?id=623

https://vufku.org/names/amvrosij-buchma/