Народилася 18.09.1929, м. Ялта, нині АР Крим – померла 28.11.1970, м. Васильків Київ. обл., похована у Києві. Дочка О. Горського, дружина В. Зарецького. 1933–1943 роках мешкала у Ленінграді (нині С.-Петербург). Закінчила Республіканську середню художню школу ім. Т. Шевченка (1948 рік), Київський художній інститут (1954 рік). Активна учасниця національно-культурного руху української інтелігенції (1960-і роки). Одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–1964 роки). Від 1962 року брала участь у русі дисидентів, за що 1964 року виключена зі складу СХУ. Разом із В. Симоненком і Л. Танюком 1962–1963 роках відкрила місця поховання розстріляних органами НКВС громадян на Лук’янівському і Васильківському цвинтарах та у Биківні. Тема боротьби з тоталітаризмом та русифікацією України знайшла втілення у станкових творах Горської, зокрема у вітражі «Т. Шевченко. Мати» (1964 рік, співавт.), за що була піддана переслідуванням: вітраж, змонтований у головному корпусі Київського університету, був розібраний і знищений адміністрацією як «ідейно ворожий». Від 1965 року виступала проти масових арештів української інтелігенції; підписала низку заяв і листів-протестів до керівництва КПРС і радянського уряду. Проти Горської почалися адміністративні репресії. Конфлікт Алли Горської з тодішньою владою скінчився убивством мисткині за нез’ясованих обставин. Після розпаду СРСР органи прокуратури і безпеки України, незважаючи на вимоги громадськості, не оприлюднили інформацію про загибель Горської 1995 році у Києві на будинку по вул. І. Рєпіна (нині Терещенківська), № 25, де колись мешкала Алла Горська, та у Василькові на вул. Юних комунарів, № 8, де вона загинула, встановлено меморіальні дошки. На Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка 2001 знято д/ф «Алла Горська» (реж.-постановник О. Левченко).
Твори: живопис – «Прип’ять.
Паром», «Хліб», «Абетка» (усі – 1960–62); портрети – батька (1961), сина, Б.
Антоненка-Давидовича, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Симоненка, Л. Танюка,
«Автопортрет» (усі – 1962–65); ескізи до вистав – «Ніж у сонці» за поемою І.
Драча, «Отак загинув Гуска» за М. Кулішем, «Правда і кривда» за М. Стельмахом
(1963);
мозаїки – «Жінка-птах» (1965),
«Прометей» (1966; обидві – у Донецьку), «Вітер» (1967, Київ), «Вугільна квітка»
(1968), «Прапор перемоги» (1969; обидві – Краснодон Луган. обл.; усі –
співавт.).
Овсієнко, В. В.
Горська Алла Олександрівна / Овсієнко
В. В., Хомляк М. М. // Енциклопедія
Сучасної України: Т. 6. Го-Гю. – Київ, 2006. – С. 309-310 : портр.
Детальніше
про Аллу Олександрівну Горську можна дізнатися з таких джерел:
Пароваткіна,
Г. Живопис зробить нас
вільними : у київській галереї "Дукат" представлено роботи
легендарної Алли Горської / Ганна Пароваткіна // День. – 2017. – 15-16 верес.
(№ 163-164). – С. 9 : іл., фото.
Савченко,
С. Із сузір'я нескорених : до
90-річчя від дня народження А. Горської (1929-1970) / С. Савченко // Дати і
події : календар знаменних дат. – 2019 (друге півріччя). – № 2 (14). – С. 45-48
: портр.
Самченко,
В. Душа без страху : художниці Алли
Горської, яку називали душею шістдесятництва, не стало 45 років тому /
Валентина Самченко // Україна молода. – 2015. –1 груд. (№ 153). – С. 13 : фото.
Унгурян,
О. "Найбільша крамола - бути
українцем в Україні" - записала в дневнике Алла Горская незадолго до своей
смерти : исполнилось 85 лет со дня рождения известной художницы-правозащитницы,
одной из самых ярких представителей украинских шестидесятников / Ольга Унгурян
// Факты и комментарии. – 2014. – 28 окт. (№ 195). – С. 12 : ил., фото.
Меморіальна таблиця на будинку на вул. Рєпіна, 25 (нині Терещенківська) у Києві |
Могила Алли Горської на Міському цвинтарі у Києві |
Немає коментарів:
Дописати коментар