МАРІЯ ЗАХАРІВНА ЩЕРБАЧЕНКО - ДО 100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Щербаченко М. З.

Марія Захарівна Щербаченко – Герой Радянського Союзу (1943), у роки німецько-радянської війни санітарка 1-ї стрілецької роти 835-го стрілецького полку 237-ї стрілецької дивізії 40-ї армії Воронезького фронту (з 20 жовтня 1943 – 1-й Український фронт), гвардії старшина запасу.

Біографія

Марія Захарівна народилася 14 лютого 1922 року на хуторі Нежданівка (тепер село Охрімівка Вовчанського району Харківської області) в селянській родині. Українка.

У віці десяти років залишилася сиротою, вихованням опікувався старший брат. Закінчила семирічку та бухгалтерські курси. З 1937 року працювала у колгоспі «Шлях Ілліча» помічником бухгалтера.

З початком Другої Світової війни залишилась у рідному селі. Перебувала на тимчасово окупованій німцями території.

У березні 1943 року призвана Вовчанським РВК й зарахована на курси санітарок при Самаркандському медичному училищі. У лавах РСЧА з 23 червня 1943 року.

Особливо відзначилась під час форсування Дніпра. У ніч на 24 вересня 1943 року в складі десанту однією з перших форсувала річку Дніпро поблизу села Гребені Кагарлицького району. В боях за десять днів винесла на собі та надала першу медичну допомогу ста дванадцяти пораненим бійцям. Тяжко поранених солдатів та офіцерів Марія Захарівна особисто переправляла через річку до найближчого медпункту. У перші дні боїв вона боролася у лавах бійців з автоматом у руках.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року Щербаченко Марії Захарівні присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1073).

По закінченні війни демобілізована як старшина медичної служби. До 1948 року вчилася у Ташкентській юридичній школі. Після закінчення Ташкентської юридичної школи працювала юристом.

У 1948 році переїхала з чоловіком до Харкова.

У 1948—1956 роках — жила у Харкові.

У 1956—1960 роках — жила у Луганську.

У 1960—1962 роках — жила у Чернігові.

З 1962 року проживала у Києві.

До пенсії працювала юристом.

Померла 23 листопада 2016 року у Києві. Похована на Лук'янівському військовому цвинтарі у Києві.

Нагороди

Нагороджена українським орденом Богдана Хмельницького та радянським орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.04.1985), медалями.

У 1973 році Міжнародний комітет Червоного Хреста «за милосердя, героїзм і звитягу, проявлені нею під час порятунку тяжкопоранених на полі бою», нагородив медаллю імені Флоренс Найтінгейл.

Почесні звання

Почесна громадянка міст Києва (25.05.2000), Ржищева, Яготина (22.09.1994), села Гребені.

Наказом міністра оборони України № 188 від 22 червня 2000 року Марію Захарівну було зараховано почесним солдатом 407-го центрального військового госпіталю Північного оперативного командования.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

 

Ольшанский, В. Д. Мемориал над Днепром : фотопутеводитель по мемориальному комплексу "Украинский государственный музей истории Великой Отечественной войны 1941-1945 годов" / Владимир Ольшанский, Алла Филатова ; [фото Т.М. Шабловского]. - Киев : Мистецтво, 1987. - 264 с. : ил.

Соломенцы - в боях за Родину : [сборник] / [ред. кол. А.И. Бешенков, А.Н. Марчевский, Г.Л. Стеркин] ; Организация инвалидов войны и Вооруженных Сил Соломенского района г. Киева. - [Киев] : [Б.в.], [2008?]. - 276 с. : ил.

Щербаченко Мария Захаровна : [короткая биографическая справка] //  Герои Советского Союза : краткий биографический словарь : в 2 т. Т. 2. Любовь - Ящук / [ред. кол.: И.Н. Шкадов та ін.] ; Министерство обороны СССР [та ін.]. - Москва : Воениздат, 1988. – С. 288.

Щербаченко Марія Захарівна : [коротка біографічна довідка] //  Жінки України : біографічний енциклопедичний словник. - К. : Фенікс., 2001. - C. 518.

 

 

ВАЛЕНТИН АРСЕНТІЙОВИЧ ЗГУРСЬКИЙ - ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

В. А. Згурський

Валентин Арсентійович Згурський – український радянський партійний і державний діяч, науковець, голова виконавчого комітету Київської міськради депутатів трудящих у 1979-1990 роках, член ЦК КПУ у 1981-1990 роках, Герой Соціалістичної Праці (1981), доктор економічних наук (1979), професор (1983), академік Академії екологічних наук України (1993).

Народився Валентин Арсентійович 9 лютого 1927 року у м. Бірзула Молдавської АСРР Української СРР (нині – Подольськ Одеської області). Під час Великої Вітчизняної війни працював на залізниці, служив на військово-відновлювальному поїзді на фронті.

З юних років його життя було пов'язано із Києвом: закінчив Київський залізничний технікум та Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-електрик».

У 1955-1979 роках працював у ВО імені С. П. Корольова, де зробив кар'єру від інженера до генерального директора. Під його керівництвом на базі підприємства сформувалося ціле виробниче об'єднання. Швидкими темпами відбувалися вагомі зміни: саме за часів Згурського виробництво перейшло до випуску приладів на основі друкованих плат і мікросхем. З-поміж продукції, зокрема, значного поширення набули радіоприймачі «Меридіан» – одна з візитівок київської промисловості. Вельми відповідальним напрямом діяльності підприємства було виконання замовлень авіакосмічного комплексу. Недарма 1972 року завод перейменували, давши йому нову назву на честь генерального конструктора космічних кораблів Сергія Корольова. Сюди не раз приїздили герої зоряних трас. Гостями підприємства були Георгій Береговий, Георгій Гречко, Володимир Аксьонов, Валентина Терешкова.

У 1979 році 52-річного «командира промисловості» призначили головою Київського міськвиконкому. Йому відразу довелося стикнутися з нагальними питаннями, пов'язаними з проведенням у Києві футбольного турніру Олімпіади-80, потім, у 1982 році, зі святкуванням 1500-річчя міста Києва.

За безпосередньою участю мера Згурського було розроблено новий генплан розвитку Києва. Велася активна розбудова мікрорайонів на житлових масивах Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Виноградар, Мостицький та інших, де отримували квартири сотні тисяч мешканців. З'явилося чимало нових шкіл, що дало змогу відмовитися від незручного графіку навчання у дві зміни. Трасу метро було прокладено до Оболоні й до кінця Червоноармійської вулиці, а вздовж «червоної лінії» між станціями «Хрещатик» та «Університет» з'явилася станція «Ленінська» («Театральна»), завдяки чому було забезпечено пересадку на майбутню «зелену лінію».

Величезний тягар ліг на плечі міської влади внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року. Годі перелічити всі обов'язки, які були покладені тими днями на Валентина Згурського: член оперативної комісії уряду України з ліквідації аварії на ЧАЕС, голова оперативної групи з ліквідації наслідків аварії у Києві…

Депутат Верховної Ради СРСР у 1979-1989 роках.

Помітний слід залишив Згурський і в науковій діяльності: доктор економічних наук, професор, академік Академії екологічних наук України (1993). Він автор 13 винаходів, 5 монографій та близько 100 друкованих робіт.

Вагомий внесок Валентин Згурський зробив і в історію улюбленого ним футбольного клубу – «Динамо» Київ.

Герой Соціалістичної Праці, заслужений працівник промисловості України, нагороджений орденами Леніна (1981, 1986), Жовтневої Революції (1976), Вітчизняної війни II ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1966, 1971), «За заслуги» ІІІ ступеня, Богдана Хмельницького III ступеня, «За мужність», медалями, почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (6.02.1987), він лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки – заслуги Валентина Згурського можна перераховувати довго. Його пам'ятають як людину відкриту та чесну, а ще – рішучого і мужнього керівника, що ніс добро людям і приносив користь країні до свого останнього подиху.

Могила сім'ї Згурських на Байковому кладовищі

Мав трьох синів-військових, один з яких, Андрій, загинув у 2003 році в автокатастрофі. 

В останні роки життя Валентин Арсентійович хворів, пережив два інсульти. Помер 24 жовтня 2014 року від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі поряд із сином Андрієм та дружиною Вірою Семенівною.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Згурський, В. А. Згурські. Вип. 2. / Валентин Згурський. - Київ : [Б.в.], 2014. - 1275 с. : іл., портр.

Салій, І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій. - Київ : Довіра, 2008. - 599 с. : іл.

З періодичних видань:

Валентин Згурский: "Владимир Щербицкий мне сказал, что работу нужно начинать с ...уборки снега" : вчера в Киеве на Байковом кладбище проводили в последний путь бывшего мера столицы и председателя наблюдательного совета футбольного клуба "Динамо" (Киев) //  Факты и комментарии. - 2014. - 28 окт. (№ 195). - С. 6 : фото.

Голотюк, И. Леонид Кравчук: "Не так давно мы со Згурским встретились на Олимпийском стадионе, и он спросил: "Что будет? Как будем жить дальше?" Валентин Арсентиевич за судьбу Украиы переживал до последних своих дней" : девять дней назад ушел из жизни легендарный председатель Киевского горисполкома и глава наблюдательного совета столичного футбольного клуба "Динамо" : [интервью] / Ирина Голотюк //  Факты и комментарии. - 2014. - 4 нояб. (№ 200). - С. 4 : фото.

Згурский, В. Валентин Згурский: "Щербицкого любил, люблю и буду любить" : [интервью] / Валентин Згурский; Беседовал Виктор Цион //  Газета по-киевски. - 2011. - 9 июня (№ 62). - С. 42-43 : ил., фото.

Кальницкий, М. Валентин Згурский награждал Индиру Ганди и наставлял Валентину Терешкову / Михаил Кальницкий //  Комсомольская правда в Украине. - 2014. - 3 нояб. (№ 244). - С. 10 : фото.

Кальницький, М. Учасник визначних подій / Михайло Кальницький //  Вечірній Київ. - 2014. - 30 жовт. (№ 43). - С. 20-21 : фото.

Марущак, А. "Со Згурским ушла целая эпоха Киева" : столица попрощалась с экс-мэром - ученым, строителем и футболистом / Александр Марущак //  Сегодня. - 2014. - 28 окт. (№ 232). - С. 10 : фото.