СОФІЯ ФЕДОРІВНА РУСОВА - ДО 170-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

  

Софія Федорівна Русова — українська просвітителька, теоретик і практик дошкільної й позашкільної освіти, організаторка бібліотечної справи, педагог, літературознавиця, фахівець в галузі дитячої літератури та дитячого читання, письменниця, мемуаристка, публіцистка, перекладачка, видавниця, громадська діячка, феміністка. Активна учасниця політичного й культурного життя доби Української революції 1917-1921 рр, член Української Центральної Ради, одна з організаторок фемінізму в Україні. Дружина Олександра Русова. Мати Юрія та Михайла Русових.

Життєпис

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 року в родинному маєтку в Олешні Чернігівської губернії в родині відомого генерала, героя Наполеонівських війн, її діда Федора Федоровича Ліндфорса та Анни Олександрівни Жерве. А по материнській лінії родина Жерве походила з французьких гугенотів. Її прадід, генерал-майор Карл Єремійович Жерве, у 1760 році емігрував з Прусії до Російської імперії, де став комендантом Виборгу, а дід, генерал-лейтенант Олександр Карлович Жерве, був комендантом Тобольська.

Родина переїхала до с. Олешня на Чернігівщині, де купили землю із садибою.

Початкову освіту Софія здобула вдома. Гувернантки навчали іноземних мов, тому вона вільно володіла французькою, англійською, німецькою та чеською мовами. В родині була багата домашня бібліотека, де майбутня просвітителька мала змогу знайомитися в оригіналі з творами Ж.-Ж. Руссо, Вольтера, Й. В. Ґете, Дж. Г. Байрона, І. Тургенєва, Ф. Шиллера, Ч. Діккенса та ін.

Коли Софії було 10 років, померла мати, і родина переїхала до Києва. Закінчила Фундуклеївську гімназію.

Коли помер батько, дітям довелося сутужно, і в 1871 році разом із сестрою Марією Софія відкрила перший в місті дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих.

1 вересня 1871-го до їхнього приватного садка завітало 20 вихованців. Серед них були дві доньки Старицьких, з родиною яких сестри Ліндфорс зблизилися.

Софія увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких, познайомилася і заприятелювала з Миколою Лисенком, Павлом Чубинським, Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою та етнографом і статистом Олександром Русовим, з яким пізніше одружилася.

Протягом 1874-1876 років Софія Русова брала участь в українському земляцтві в Санкт-Петербурзі. Допомагала чоловікові в підготовці видання у Празі 1876 року повного «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Після повернення з Праги й оселившись на Чернігівщині, Софія Русова провадила активну громадську й культурно-просвітницьку діяльність. У складі ініціативної групи брала участь у заснуванні в Чернігові громадської бібліотеки, була секретаркою на установчих зборах, які відбулися 15 (28 за новим стилем) березня 1877 року, разом з чоловіком долучалася до формування фонду книгозбірні.

Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала повитухою й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.

Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте завжди брала участь у громадській роботі (в «Київський громаді», «Одеській українській громаді», «Харківському обществі грамотности», була головою «Національного комітету вчителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи.

У 1879-1883 роках разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. У співавторстві з чоловіком уклала «Каталог систематического чтения» (1882, 1983), спрямований на допомогу самоосвітньому читанню молоді. Була ув'язнена в одеській в'язниці.

Наприкінці 1880-х-початку 1890-х років Софія Русова активно працювала в Харківському товаристві поширення в народі грамотності (ХТГ) — одному з найдіяльніших в імперії. На засіданні ХТГ 31 березня 1891 року виступила з доповіддю про необхідність видання й поширення в народі дешевих книжок, спрямованих на загальний розвиток малоосвічених читачів. За її ініціативою було створено видавничий комітет ХТГ, була першою секретаркою цього органу, розробила програму його діяльності. Загалом упродовж 20 років існування видавничого комітету ХТГ було видано 117 назв книжок, деякі з них перевидавали по кілька разів, у т. ч. низку біографічних та історико-етнографічних нарисів Софії Русової, які вона підписувала криптонімом С. Р.

Ініціювала створення в товаристві відділу народних читалень, викладала курс української літератури в недільній школі, займалася педагогічною журналістикою, організовувала літературні читання для молоді, добивалася від владних органів дозволу на відкриття українських гімназій. За вагомі заслуги перед ХТГ Софія Русова мала звання почесного члена товариства.

У 1895-1899 роках мешкала в Чернігові. У місцевому вчительському товаристві брала участь в організації заходів у справі освіти, складанні систематичного каталогу книжок для народного читання тощо.

У 1902 році через вимушене виселення з України знову перебралася з чоловіком у Санкт-Петербург, де долучилася до тамтешньої української громади, очолюваної П. Стебницьким, до діяльності Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книжок (засноване в 1898 році, неофіційна назва — Північна «Просвіта»), була членом його правління. За підтримки Товариства побачили світ українськомовні нариси Русової «Божа іскра. Оповідання про Рафаеля» (1904), «Серед виноградарів південної Франції» (1905), «Як люде живуть у Норвегії» (1906), низка підручників та інші твори.

1909-го повернулася в Київ, де взаємодіяла з просвітянськими організаціями. Того ж року була обрана секретаркою ради київської «Просвіти», очолювала видавничий комітет Київського товариства грамотності, долучаючись до діяльності Київського Фребелівського товариства для сприяння справі виховання (функціонувало в 1908-1920 рр.), була заступницею голови бюро комісії у справах виховання і навчання, яка опікувалася питаннями дитячого читання.

Долучалася до розбудови першої в Києві спеціалізованої бібліотеки для дітей, заснованої Д. Доброю. Опублікувала ґрунтовну рецензію на «Каталог книг для детского чтения. Детская библиотека Д. Ю. Доброй» (1912). Позитивно схвалюючи зміст каталогу, вона зазначила, що у новому виданні каталогу було б бажано розширити відділ українських книжок. Згодом, як стверджувала Д. Добра, Софія Русова уклала список необхідних для бібліотеки книжок українською мовою.

1909 року — викладачка і професор на Вищих жіночих курсах Аделаїди Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.

Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910-1914). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.

1917 — член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, була активна у дерусифікації шкіл, влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа). Викладачка французької мови в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка.

У жовтні 1919 року в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію — «Союз українок». Софія Русова очолила його культурний сектор.

Вона очолила громадську організацію «Комітет допомоги козакам», разом з Іваном Огієнком створила подільський відділ товариства Українського Червоного Хреста, організувала шпиталь для вояків армії УНР, їздила до Польщі довідатися, як ставляться до українських військовополонених у таборах, видавала дитячий журнал «Ранок», а згодом почала викладати педагогіку в університеті.

1920-го — лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року). В листопаді 1920 року в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі Дієвої армії УНР. Окрім Софії Русової, лекції читали професори Іван Огієнко та Василь Біднов.

У середині листопада 1920 року органи влади й війська УНР залишили місто. Через кілька днів довелося звикати до нових комуністичних порядків.

На початку 1921 року в результаті діяльності більшовицьких комісарів, які почали безпосередньо керувати університетом, у ньому відбулися зміни, які фактично унеможливили нормальний навчальний процес: було скасовано автономію цього навчального закладу, професори замість проведення занять примусово повинні були працювати на громадських городах, почалося фізичне знищення свідомої молоді та інтелігенції.

Русова не думала виїжджати з міста, але почалися обшуки. З жахом вона згадувала про діяльність чекістів у Кам'янці: «Заарештували молоденьких дівчат-слухачок і розстріляли їх. Це був один жах, із цим не можна було ніяк примиритися, вони нищили нашу красу, нашу свідому молодь… З цим фактом нелюдської жорстокості я не могла ніяк помиритися. Пішла до своїх приятелів в університет. Усі в розпачі сидять і чекають: «Сьогодні ти, а завтра — я»».

Все це спричинило виникненню думки про еміграцію.

У грудні 1921 року С.Ф. Русова разом із 14-літньою онукою нелегально перейшли річку Збруч (тодішній кордон між Радянською Україною і Польщею).

Так для неї розпочався новий — еміграційний — період життя.

Від 1922 року на еміграції. З 1923 року в Празі — професор педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова.

У 1931-1933 роках Софія Русова виявила активну громадянську позицію — започаткувала акцію допомоги голодуючим в Україні. Засновниця Національної ради українських жінок (НРУЖ) у Празі. Співпрацювала з науковими установами української громади Чехословаччини (соціологічний, педагогічний інститути), займалася перекладами різних іноземних текстів, спілкувалася з українськими політичними діячами — М. Шаповалом, П. Феденком, К. Мацієвичем, І. Мазепою, О. Шульгіним.

Русова брала участь у роботі чергового Міжнародного жіночого Конгресу Ліги миру та свободи, який відбувся у м. Гренобль (Франція) 14-19 травня 1932 року. 15 травня Русова виголосила промову про становище українців у Румунії, Прикарпатті, про «український народ під совітами». Записала до щоденника про пережите того дня: «Проти мене кричали, гнали мене, а потім роздавали цілу літературу, прославляючи більшовиків». Її виступ не підтримали делегатки Данії, Швеції та СРСР, але «за» були представники Швейцарії, Болгарії. Русова вимагала від Ліги Націй висловити ставлення до радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів».

Восени 1932 року Софія Русова разом із секретаркою НРУЖ Харитею Кононенко звернулися із закликом до світової спільноти допомогти «голодній Україні». Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах «Пролетарська правда», «Радянське село», «Комсомолець України», «Пролетар», «Рабочий пролетар», «Комуніст», Русова та Кононенко закликали організації жіночого хреста стати на захист голодуючих українців. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2-3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків».

Вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з «куркулями», про великий недосів зернових, про те, як «населення вже голодне і краде хліб», про ховання хліба в полову, солому, «вперто не здають його, бо самим нема чого їсти, і влада знову вимагає суворої кари для тих, хто потурає «куркулю», про експорт хліба. В той саме час, — наголошували вони, — коли вже голодне населення під страхом смерті ховає й краде хліб, на його очах цей дорогий хліб вивозять до Москви, до Ленінграду, бо «пролетарські центри чекають на хліб, на городину з України». Звернення Русової та Кононенко, яке згодом вилилося у їхню спільну статтю, підкреслювало катастрофічний стан сільського господарства: «Україна не виконала плану хлібозаготівлі».

До кінця своїх днів подвижниця мешкала в Празі, де померла 5 лютого 1940 року.

Похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили відомого українського поета Олександра Олеся.

Славетну подвижницю пам’ятають земляки в її рідному селі Олешня на Чернігівщині. Тут засновано музей, проводяться науково-практичні конференції, присвячені річницям із дня народження української просвітительки.

Проминули літа, десятиріччя, давно немає серед живих відданої своєму народові дочки, невтомної трудівниці на культурно-освітній ниві — Софії Русової. Але назавжди залишилося з нами і серед нас те Добре, Вічне і Розумне, що вклала ця жінка у всеукраїнське багаття духовного утвердження нації. Той духовний вогонь і сьогодні гріє всіх, кому дорогі рідна історія, культура.

Основні ідеї

Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.

Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

Виховний ідеал Русової: виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.

Концепція рідної української школи

Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа — школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.

Система освіти, школа, виховання повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання має ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.

Виховні принципи

Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.

При розв'язанні проблем розумового виховання дослідниця була схильніша до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму особистості повинно ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.

Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму.

Відведення провідної ролі моральному вихованню у здійсненні загальної мети виховання — «витворити… людину в найкращому значенні цього слова» — звучить лейтмотивом у багатьох творах Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, ґрунтуючись на національній основі.

Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.

Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані Софією Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення Софії Русової.

Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.

Ідеї щодо бібліотечного будівництва

У педагогічній спадщині С. Русової особливе місце посідають ідеї щодо організації й облаштування бібліотек. У своїх виступах, рецензіях, оглядах публікацій, статтях – «Українські земства в справі заведення народної освіти» (1911), «Організація книгозбірень», «Народні читання і виклади», «Засоби поширення книжок» (у праці «Позашкільна освіта: засоби її переведення», 1918), «Народні бібліотеки й читальні в Чехії» (1922) та інших, детально аналізувала стан бібліотечного будівництва, висувала ідею розгортання мережі бібліотек, запропонувала територіальні межі охоплення бібліотеками населення: «можливий район для користування книжками — 4-5 верст, але краще, щоб кожне село мало свою бібліотеку-читальню, дбало про її розвиток і використовувало її якнайширше». Радила організувати одну районну бібліотеку на 15 тис. мешканців, і при кожній школі — книгозбірню. Вважала, що читачі-діти потребують особливих умов бібліотечного обслуговування.

Порушувала питання про необхідність надання державних субсидій на заснування й утримання бібліотек, пропонувала земствам, кооперативам, місцевій владі й громадськості усіляко підтримувати бібліотечну справу фінансово, запровадити «податок з кожної грамотної людини на користь місцевої бібліотеки», задля громадського управління бібліотечними установами створювати піклувальні ради (ради попечителів), які б колегіально вирішували питання відбору книжок для бібліотеки, піклувалися про її матеріальне й фінансове забезпечення і т. ін. Підкреслювала необхідність забезпечення книгозбірень фаховими працівниками.

Відзнаки та нагороди

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

Вшанування пам'яті

18 лютого 2016 року Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.

На її честь названо 24 курінь УПЮ імені Софії Русової.

В рамках декомунізації в Полтаві провулок Бакинських комісарів було перейменовано на провулок родини Русових.

У Дарницькому районі Києва названо вулицю на честь Софії Русової, а також у Вінниці, Дніпрі, Рівному, Чернігові.

Ім'я Софії Русової в найменуванні головної бібліотеки Чернігівщини — Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових (2023).

Бібліографія

Софія Русова — співробітниця численних наукових і популярних журналів — українських і російських, авторка праць в основному з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Авторка праць про творчість Т. Шевченка, Г. Сковороди, Р. Тагора.

Найважливіші праці:

«Початкова географія». СПб,1911.

«Методика початкової географії». — К.: Українська школа, 1918.

«Дошкільне виховання» (1918).

«Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл» (1918).

«Методика колективного читання» (1918).

«Єдина діяльна (трудова) школа» (1923).

«Теорія і практика дошкільного виховання» (1924).

«Дидактика» (1925, 1930).

«Сучасні течії в новій педагогіці» (1932).

«Роль жінки в дошкільному вихованні» (1934).

«Дещо про дефективних дітей» (1935).

«Мої спомини».-Львів,1937.

«Моральні завдання сучасної школи» (1938).

спогади («Мої спомини», 1939), «Наші визначні Жінки» (1934; друге видання 1945).

Теорія і практика дошкільного виховання / С. Русова. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, 1924. — 130 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Серед рідної природи: оповідання / С. Русова; з мал. Ю. Русова. — Київ; Лейпциг: Катеринослав: Укр. вид-во в Катеринославі, 19–?. — 80 с. [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Каталог книг для детского чтения. Детская библиотека Д. Ю. Доброй. (Изд-е Бередниковой, М., 1912) / С. Русова // Світло. – 1912. – Кн. 2. – С. 86–87.

Русова С. Ф. Про колективне та групове читання. – [Київ] : Українська школа, 1917 (Друк. Т-ва "Час" у Києві). – 20 с. – (Українська Педагогічна Бібліотека ; № 12).

Русова С. Что читать по украинской истории и литературе? / С. Русова ; Ком. по постройке учит. дома, состоящий при Постоянной комис. по устройству курсов для учителей. – Санкт-Петербург : Тип. Т-ва «Наш век», 1913. – 11 с. – (Серия библиографических указателей ; № 3).

Русова С. Українські дитячі книжки / С. Русова // Світло. – 1913. – № 4. – С. 43-48.

Русова С. Наша дитяча література : [огляд літ. для дітей, виданої в еміграції у 1919-1922 рр.] / С. Русова // Нова Україна. – Прага, 1922. – Ч. 16–18.– С. 96-100.

Русова С. Народні бібліотеки й читальні в Чехії / С. Русова // Українське Книгознавство. – 1922. – Ч. 3. – С. 4–15.

Русова С. Ф. Позашкільна освіта: засоби її переведення: лекції, читані на позашк. ф-ті Київ. пед. ін-ту / С. Русова. — Київ: Дзвін, 1918?. — 87 с. : табл. — (Українська педагогічна бібліотека ; № 14). [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Нова школа соціального виховання / С. Русова. — Катеринослав ; Лейпциг: Укр. вид-во в Катеринославі, 1924. — 152 с. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Наші визначні жінки: літ. характеристики-силюети / С. Русова. — Коломия: Ред. часопису «Жіноча доля», 1934. — 100 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Ф. Єдина діяльна (трудова) школа: вступ. лекція на катедру педагогіки / С. Ф. Русова. — Катеринослав ; Лейпциг: Укр. вид-во в Катеринославі, 1923. — 53 с. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Як Болгари здобули собі свободу? : з 3 мал. і мапою Балкан. півострова / С. Русова ; з рос. мови пер. О. Охримович. — Львів: Вид-во Т-ва «Просвіта» у Львові, 1909. — 55 с. : іл., карти. [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Русова С. Український буквар / С. Русова ; по підруч. А. Потебні. — Вид. 3-тє. — Київ: Всеувито, 1918. — 32 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Русова дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема, огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.

2004 року на замовлення Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України в серії соціально значущих видань видрукувано книгу Софії Русової «Мемуари. Щоденник».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Антонець, Н. Б. Русова Софія Федорівна (1856-1940) : педагог, громадська діячка, просвітителька / Н. Б. Антонець //  Українська педагогіка в персоналіях : навчальний посібник для ВНЗ : у 2 кн. Кн. 2. ХХ століття. - К. : "Либідь", 2005. - С. 136-145.

Зайченко, І. В. Педагогічна концепція С.Ф. Русової : монографія / І.В. Зайченко. - Київ : Ліра-К, 2016. - 214 с. : портр.

Національна Рада Жінок України. 1919-1999-2019. 100 років історії. 20 років відродження / [авт. та упоряд. Людмила Порохняк-Гановська]. - Київ : Національна Рада Жінок України, 2019. - 200 с. : фотоіл., портр.

Русова, С. Мемуари. Щоденник / Софія Русова ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка ; Центр українознавства ; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України ; Центральний державний архів громадських об'єднань України ; Українська Вільна Академія Наук у США. - Київ : Поліграфкнига, 2004. – 544.

Русова, С. Ф. Вибрані педагогічні твори : у 4 кн. Кн. 3 / Софія Русова. - [Чернігів] : [РВК "Деснянська правда"], [2008]. - 239 с. : портр.

Сидоренко, Н. Б. Педагогічно-культурна спадщина Софії Русової та Олешнянщина (Чернігівська область) / Сидоренко, Н. Б. //  Збереження природної, історичної та культурної спадщини як фактор формування національної свідомості : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ : Центр екологічної освіти та інформації, 2005. - С. 177-180.

Софія Федорівна Русова : (1856-1940) //  Персоналії в історії національної педагогіки : 22 видатних українських педагоги. - К. : ВД "Професіонал", 2004. - С. 321-338.

Шендеровський, В. Видатна просвітителька / Василь Шендеровський //  Нехай не гасне світ науки. - К. : РАДА, 2003. - С. 279-287 : портр.

Шендеровський, В. Sofiya Rusova : (February 18, 1856 - February 5, 1940) / Василь Шендеровський //  Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. Кн. 4. - Київ : Простір, 2017. - С. 300-301.

Статті

Костюченко, А. "Долю свою я вирішила тоді, коли зреклася мистецтва, взялася за школу" : відстоювала права народів, які жили на території Російської імперії / Андрій Костюченко //  Країна. - 2025. - 27 лютого (№ 4). - С. 48-50 : фото.

Кривда, М. Найдієвішим засобом виховання вона вважала рідне слово, або Як донька француженки і шведа стала щирою українкою / Марина Кривда //  Голос України. - 2021. - 18 лютого (№ 30). - С.18 : фото.

Самченко, В. Велике слово - школа! : видатний педагог Софія Русова, членкиня Української Центральної Ради, загартовувала проукраїнські погляди у патріотичному середивищі Лисенків-Старицьких / Валентина Самченко //  Україна молода. - 2018. - 6 лютого (№ 14). - С. 11 : фото.

Інтернет-видання

https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/rusova-s-f/biohrafiya/

https://kneu.edu.ua/ua/kneu_history/milest_of_hist/fam_teachers/rusova/

http://odessa-memory.info/ru/index.php?id=711

https://slovopys.kubg.edu.ua/sofiia-rusova-zhinka-iaka-zlamala-systemu-i-pobuduvala-novu/

https://zaxid.net/sofiya_rusova_biografiya_tsikavi_fakti_pro_zhittya_vnesok_v_ukrayinsku_osvitu_n1612638

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/18/1856-narodylasya-sofiya-rusova

https://ube.nlu.org.ua/article/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%A1%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A1%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

  

ЛЕОНІД КОСТЯНТИНОВИЧ КАДЕНЮК - ДО 75-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Леонід Костянтинович Каденюк — український льотчик-випробувач 1-го класу, політичний діяч, генерал-майор авіації, перший і єдиний космонавт незалежної України.

У період від 19 листопада до 5 грудня 1997 року разом з членами екіпажу (чотири американці та один японець) здійснив космічний політ на американському БТКК шатл «Колумбія» місії STS-87.

Народний депутат України 4-го скликання (2002-2006), Народний Посол України, Герой України (1997), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2011), кавалер ордена «За мужність» (1998).

Почесний громадянин міста Чернівці. Генерал-майор Збройних сил України, президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем'єр-міністра України та голови Державного космічного агентства України, радник та помічник Президента України з питань авіації і космонавтики. Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю. Федьковича.

Життєпис

Леонід Костянтинович Каденюк народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області в сім'ї сільських учителів разом з братом Сергієм.

Мрія про космос зародилась у Каденюка у віці 10 років після польоту Юрія Гагаріна. Проте мати майбутнього астронавта бачила його як лікаря.

1967 року після закінчення середньої школи зі срібною медаллю вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків (ЧВВАУЛ). Проте юному Каденюку було тоді 16, а приймали тільки з 17 років. Тому мати поїхала до РАЦСу й змінила запис. І вже «старший» на рік Леонід вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, де отримав диплом льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування та експлуатація літальних апаратів».

Після закінчення в 1971 році ЧВВАУЛ та отримання диплома льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування та експлуатація літальних апаратів» працював льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ.

У серпні 1976 року був відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран». Після тривалих фізичних і психологічних тренувань із 9000 претендентів було відібрано дев'ятьох. Леоніда Каденюка — у їхньому числі.

Космонавт-випробовувач

У 1977 році Каденюк закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів, де здобув диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач та космонавт-випробувач».

У 1977-1979 роках пройшов загальнокосмічну підготовку і здобув кваліфікацію «космонавт-випробувач». Крім того, він здобув унікальні інженерні та льотні навички під час підготовки до космічних польотів.

З 1977 до 1983 року — космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».

1984-1988 роки — льотчик-випробувач Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР.

1988-1996 роки — космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран».

1989 року здобув другу вищу освіту, закінчивши Московський авіаційний інститут, — літакобудівний факультет за спеціальністю «інженер-механік».

У 1988-1990 роках пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран» як його командир.

Брав участь у відпрацьовуванні глісади зниження за заходження на посадку космічного корабля «Буран» на літаках МіГ-31 та МіГ-25.

У період 1990-1992 років за повною програмою пройшов підготовку як командир транспортного корабля «Союз-ТМ».

Під час підготовки до космічних польотів і в процесі випробувальної роботи пройшов унікальні інженерну та льотну підготовки. Вивчив космічні кораблі «Союз», БТКК «Буран», орбітальну станцію «Салют», частково орбітальний комплекс «Мир» та американський багаторазовий транспортний космічний корабель (БТКК) «Space Shuttle». Брав участь у розробці та випробуванні авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проєктуванні, а також у льотних випробуваннях систем. Літав на більше ніж 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — на винищувачах, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38. Загалом провів у небі більше 2 400 годин.

За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямах: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідження природних ресурсів Землі з космосу, геологія, астрономія, геоботаніка.

1990 року за ініціативою майбутнього президента України Леоніда Кравчука було порушено питання про запуск космічного корабля з українським екіпажем. Пропозицію було підтримано урядом, і екіпаж, до складу якого увійшов й Леонід Каденюк, розпочав інтенсивну підготовку. Однак з розпадом СРСР цьому польоту не судилося збутися.

Підготовка по польоту

Після розпаду Радянського СоюзуЛеонід Каденюк вирішив залишитися в Україні. У червні 1995 року був відібраний до групи космонавтів Державного космічного агентства України. Тодішній президент України Леонід Кучма особисто говорив з чинним американським президентом Білом Клінтоном, домовляючись за політ українця.

Згодом, після досягнення домовленостей між Україною і США про політ українського громадянина на американському космічному кораблі, Леонід Каденюк розпочав підготовку до польоту в Космічному центрі імені Ліндона Джонсонса NASA. Підготовка тривала понад рік.

Готуючись до польоту в космос, із квітня по жовтень 1996 року працював науковим співробітником відділу фітогормонології Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України. Також Леонід Каденюк пройшов підготовку в NASA як спеціаліст з корисного навантаження. За рік до виходу в космос Каденюк разом із родиною переїхав до Сполучених Штатів. Усі члени екіпажу мешкали поблизу Г'юстона.

Пройшов підготовку в NASA до космічного польоту на американському космічному кораблі багаторазового використання «Колумбія» місії STS-87 як спеціаліст з корисного навантаження. Дублером Каденюка став Ярослав Пустовий.

Політ у космос

У період від 19 листопада до 5 грудня 1997 року разом з членами екіпажу (чотири американці та один японець) здійснив космічний політ на американському БТКК шатл «Колумбія» місії STS-87. У кожного з космонавтів було своє завдання. Українець виконував роль науковця-біолога. Екіпаж проводив експерименти з трьома видами рослин: ріпою, соєю та мохом. Космонавти мали з'ясувати, як стан невагомості впливає на їх ріст та розвиток. Згідно з програмою протягом польоту Леонід Каденюк виконав десять експериментів. Окрім цього виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості». Це був прорив для України, яка здобула право називатися космічною державою. «Я був першим, хто полетів у космос із українським прапором і виконав завдання українського уряду. 1997 року вперше український гімн пролунав у відкритому космосі», — згадував космонавт. Під час польоту в космосі побували три прапори України, тризуб, портрети Тараса Шевченка, Сергія Корольова, Юрія Кондратюка, Миколи Холодного та фото космонавта Леоніда Іванова — друга Каденюка, який загинув, так і не побувавши в космосі. За свідченням дружини космонавта, після польоту до космосу змінився і сам Каденюк, бо до тої події він не був побожним та вважав, що людина сама у Всесвіті.

Пізніше український космонавт пригадував, що найскладніше у космосі було спати, адже у стані невагомості людина може заснути на стелі чи стіні. От українець спав на стіні — йому доводилось фіксувати свій спальний мішок шістьма спеціальними кріпленнями. На одне з найпопулярніших питань журналістів «чи не було страшно», Каденюк лаконічно відповідав «було страшно цікаво». «Крім позитивних вражень, були й негативні від того, що я побачив, — це надзвичайно тоненький прошарок атмосфери, який окутує Землю на фоні чорного космосу. Мене аж жах якийсь пройняв: невже в такому тоненькому прошарку існує життя… Там розумієш, наскільки неправильно живе суспільство. Маю на увазі створення ядерної, хімічної зброї — все це засмічує нашу біосферу», — пізніше розповів астронавт.

Під час польоту й пізніше, а саме — від жовтня 1997 по червень 2000 року та в грудні 2010 року — Леонід Каденюк був старшим науковим співробітником Інституту космічних досліджень НАН та ДКА України.

Про свої враження з польоту Каденюк написав у власній книзі «Місія — Космос».

Після польоту

Після повернення до України працював у військової авіації, з 1998 року — генерал-майор Збройних сил України, обіймав посаду начальника авіації військ ППО України, помічника президента України Кучми з питань авіації і космонавтики, заступника Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України з питань авіації та космонавтики. У січні 2011 року став радником Прем'єр-міністра України з питань авіації і космонавтики.

Політична діяльність

У 2002 році став депутатом та приєднався до провладної фракції «За єдину Україну». Протягом 2002-2006 років Леонід Каденюк був народним депутатом Верховної Ради України IV скликання (від «Народної партії»). За час депутатства кілька разів змінював фракції та депутатські групи. Займався питаннями покращення соціального забезпечення військовослужбовців та авіаторів. Входив до складу парламентської слідчої комісії «з розслідування причин кризового стану в авіації в Україні». У висновку комісії йшлося про численні порушення та зловживання в українській авіаційній галузі.

Творчість

Автор п'яти наукових праць.

Книга «Місія — Космос», що вийшла 2009 року у видавництві «Пульсари», отримала перше місце на конкурсі «Книжка року 2009» в номінації «Обрії». Книжку перевидано 2017 року видавництвом «Новий друк». В ній він пише: «Неймовірні космічні враження неминуче вплинули на моє сприйняття життя на Землі й примусили по-особливому, крізь призму побаченого, відчутого і передуманого в космосі, сприйняти проблеми людського суспільства, з почуттям відповідальності й турботи ставитись до навколишнього світу…»

Цікаві факти з життя

Про підготовку до космічних польотів

Стрибок з парашутом розглядається як певний вид тренажера — засіб психологічної підготовки космонавтів. Леонід Каденюк розповідає «Відверто кажучи, палкої любові до стрибків у мене так і не виникло. Я робив їх тому, що це вимагалось».

Про космічний корабель «Колумбія»

Докладніше: Колумбія (шатл).

Будівництво «Колумбії» розпочалося 1975 року.

За період свого існування «Колумбія» здійснила 28 польотів:

1-й політ відбувся 12 квітня 1981 року;

24-й політ відбувся за участі Леоніда Каденюка 19 листопада 1997 року;

28-й політ був останнім — сталася катастрофа під час повернення на Землю, руйнування шатлу та загибель екіпажу — 1 лютого 2003 року.

Політ на «Колумбії»

Запуск космічного шатла відбувся 19 листопада 1997 року з космічного центру ім. Джона Кеннеді, що знаходиться у штаті Флорида. У лабораторному модулі «Spacelab» проводилися наукові експерименти у галузях астробіології, фізики та матеріалознавства, також було заплановано виходи космонавтів у відкритий космос.

Під час польоту на БТКК «Колумбія» Леонід Каденюк виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського наукового дослідження з трьома видами рослин: ріпа, соя і мох. Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і ріпи, на вміст фітогормонів у рослинах ріпи, на вуглеводневий метаболізм та ультраструктуру клітин пагонів сої, на процес ураження їх патогенним грибом фітофтори.

Крім цих експериментів, у космічному польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості».

Цікаво, що на 27 листопада — 9 добу польоту — був запланований перший зв'язок з Україною. Вперше з космосу громадянин України вів діалог саме зі своєю державою.

Зі спогадів космонавта: «За 7 діб до старту з метою запобігти інфекційним захворюванням для нашого екіпажу було введено особливий режим — карантин. Він передбачає виключення можливості перебування астронавтів у громадських місцях та будь-яких сторонніх контактів. Нас ізолювали і від сімей. При цьому астронавти знаходяться не лише під пильним наглядом медиків, але й спостереженням психологів».

Леонід Костянтинович згадує: «Кожну вільну хвилину я і мої колеги використовували для спостереження і фотографування Землі та космосу. Такі заняття були найулюбленішими, а я вважав їх ще одним величним і надзвичайно цікавим дослідом на борту «Колумбії».

День в Україні починається з Гімну. Тому Леонід Костянтинович замовив його для сигналу пробудження екіпажу, який транслювався із Центру управління польотом на борт «Колумбії». Кожен член екіпажу обирав мелодію за власним вподобанням. Таким чином Гімн нашої держави два рази пролунав у космосі над всією планетою.

Дублером Леоніда Каденюка при підготовці до старту «Колумбії» був Ярослав Пустовий — син начальника головного управління Міністерства оборони України з питань науки, розробки, випробувань і закупівель озброєння і військової техніки.

Про себе

У житті був надзвичайно скромною людиною, завжди ходив пішки, без охорони, їздив метро чи громадським транспортом. Любив собак, опікувався безпритульними тваринами.

У 2006 році блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук.

Погляди

«Стан невагомості — це фізичний стан, який в умовах постійної дії сили земного тяжіння створити чи змоделювати в якомусь тренажері певний тривалий час практично неможливо. У літаючих літаках-лабораторіях він може бути створений протягом 25-30 секунд. В орбітальному польоті він постійний».

«Було враження, що йде боротьба двох сил: сили природи, яке представляло собою земне тяжіння і утримувало корабель і не давало відірватись, та сили людського розуму, представлену потужністю ракети», — цитату взято з інтерв'ю у книжці Ігоря Шарова.

Нагороди

Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за заслуги перед Українською державою у розвитку космонавтики, визначний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва в космічній сфері (3 грудня 1999 р.).

Орден «За заслуги» III ст. — за значний особистий внесок у розвиток ракетно-космічної галузі, вагомі трудові здобутки у створенні та впровадженні космічних систем і технологій, високу професійну майстерність (12 квітня 2011 р.).

Відзнака Президента України — орден «За мужність» I ступеня — за визначний внесок у піднесення міжнародного авторитету національної космічної галузі, особисту мужність і героїзм, виявлені під час проведення українсько-американських наукових досліджень на борту космічного корабля «Колумбія» (19 січня 1998 р.).

Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» — за особисті заслуги у забезпеченні обороноздатності України, зразкове виконання військового та службового обов'язку (25 січня 2001 р.).

Медалі СРСР «50 років Збройних Сил СРСР», «60 років Збройних Сил СРСР», «70 років Збройних Сил СРСР», «За бездоганну службу» I, II, III ст.

Медаль «За космічний політ» (НАСА, 1997).

Почесне звання «Народний посол України» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], яким відзначають громадян України та іноземців за великий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України.

Медаль «На славу Чернівців».

Смерть

Леонід Каденюк раптово помер 31 січня 2018 року під час традиційної ранкової пробіжки в районі Царського Села в Києві, ще до приїзду швидкої допомоги. За попередньою інформацією, помер від серцевого нападу. Прощальна церемонія відбулася 2 лютого 2018 року в Києві у приміщенні клубу Кабінету міністрів України.

Похований на Байковому кладовищі у Києві (ділянка № 42а).

Вшанування пам'яті

11 квітня 2018 у селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області на фасаді школи, у якій він навчався, відкрито меморіальну дошку.

19 червня 2018 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про увічнення пам'яті першого космонавта України, Героя України Леоніда Каденюка».

28 січня 2019 року у Київському планетарії було представлено нагороду «Зірка космонавта Каденюка», а також шеврон космічної місії STS-87 з колекції музею та сувенірний годинник виробництва Київського годинникового заводу.

30 серпня 2019 році у селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області на площі перед школою імені Каденюка відкрили пам'ятник космонавту.

5 грудня 2020 року на Байковому кладовищі президент України Володимир Зеленський взяв участь у відкритті пам'ятника Леоніду Каденюку.

13 квітня 2023 року в Києві проспект Юрія Гагаріна перейменували на проспект Леоніда Каденюка.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Імена України в Космосі : [науково-енциклопедичне видання] / [під ред. І. Б. Вавилової, В. П. Плачинди] ; Національна академія наук України ; Національне космічне агенство України ; Українська астрономічна асоціація. - [Львів] : НАУТІЛУС ; Київ : ВАІТЕ : Академперіодика, 2003. - 730 с.

Каденюк, Л. К. Миссия - Космос / Леонид Каденюк. - Киев : Довіра, 2011. - 382 с. : ил., портр.

Леонід Каденюк : Я твій син, Україно! : фотоальбом / [авт. тексту В. Врублевська]. - Київ : [Ракурс-Афтограф], 1999. - 166 с. : фотоіл.

Перервана місія. Пам'яті Леоніда Каденюка / [упоряд. Ю. Туниця, Т. Туниця]. - Львів : ЛА "Піраміда", 2023. - 212 с. : портр.

Шаров, І. Ф. 100 видатних імен України / Ігор Шаров. - Київ : Альтернативи, 1999. - 504 с. : портр.

Статті

Ковальова, В. Повернувся у космос назавжди : минає дев'ять днів, як пішов з життя перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк / Вікторія Ковальова //  Урядовий кур'єр. - 2018. - 8 лютого (№ 27). - С. 3 : фото.

Куліченко, І. Йому подобається спати на стелі. //  Голос України. - 2001. - 30 січ. (№ 17). - C. 4.

Лук'яненко, О. З квітами - до першого вітчизняного астронавта / Оксана Лук'яненко, фото Національного музею космонавтики імені С. П. Корольова //  Голос України. - 2021. - 30 січня (№ 17). - С.8 : фото.

Перший космонавт незалежної України : до 70-річчя від дня народження Л. К. Каденюка (1951-2018) //  Дати і події : календар знаменних дат. - 2021. - № 1. - С. 40-48 : портр.

Прокопенко, М. "Якби я не був романтиком, я б не був космонавтом..." : Леонід Каденюк. Розповідають колеги та друзі / Марія Прокопенко, Ольга Харченко //  День. - 2018. - 1 лютого (№ 17). - С. 11 : фото.

Чирва А. Герой нашого часу. //  Урядовий кур'єр. - 1999. - 11 груд.(N233).-С.4-5.

Інтернет-видання

https://babel.ua/texts/54853-23-roki-tomu-leonid-kadenyuk-stav-pershim-i-narazi-yedinim-astronavtom-nezalezhnoji-ukrajini-tak-vin-pidvishchuvav-prestizh-krajini-yak-kosmichnoji-derzhavi-os-yogo-istoriya-v-arhivnih-foto

https://cosmosmuseum.info/leonid-kadenjuk/

https://lb.ua/file/person/3748_kadenyuk_leonyid_kostyantinovich.html

https://uain.press/blogs/leonid-kadenyuk-zhyttya-lyudyny-povynne-pochynatysya-z-mriyi-1161571

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/28/1951-narodyvsya-leonid-kadenyuk-pershyy-kosmonavt-nezalezhnoyi-ukrayiny

https://vogue.ua/article/culture/lifestyle/shcho-potribno-znati-pro-leonida-kadenyuka-pershogo-kosmonavta-nezalezhnoji-ukrajini-48263.html

ТАМАРА ГОРІХА ЗЕРНЯ - ДО 50-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Тамара Анатоліївна Дуда (псевдонім Тамара Горіха Зерня) — українська письменниця, перекладачка та волонтерка. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця» (2019), відзначеного як книга року BBC.

Тамара Дуда відома своєю волонтерською діяльністю.

Біографія

Тамара Горіха Зерня народилася 5 січня 1976 року в Києві, а дитинство провела в м. Глухів на Сумщині.

1992 року закінчила Український гуманітарний ліцей.

1993 року вступила до Інституту журналістики Київського університету, де 1998 року захистила диплом.

З 2003-го до 2005-го навчалася в Київському міжнародному університеті.

Понад 20 років перекладає економічні тексти з англійської.

З 2014 року Тамара Дуда була волонтеркою у зоні АТО.

За волонтерську діяльність була відзначена грамотою мера Києва.

Розлучена, має трьох дітей.

«Доця» — перший роман письменниці. Він вийшов у видавництві «Білка» українською та англійською мовами. Події в книзі відбуваються 2014 року під час російсько-української війни на сході України. Заплановано екранізувати роман.

У 2021 році у видавництві «Білка» вийшов другий роман Тамари Горіха Зерня «Принцип втручання», за жанром — детектив. Головна героїня Станіслава втратила на російсько-українській війні чоловіка, і єдиною розрадою для неї стала робота. На прохання знайомої вирушає у місто свого дитинства на Черкащину, де і розгортаються основні сюжетні події…

У 2021 році Тамара Горіха Зерня з романом «Доця» була номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року у номінації «Література». Твір був допущений до участі у другому турі конкурсу і переміг.

У 2025 році у видавництві «Білка» вийшов роман «Шептуха».

Відзнаки

Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року за роман «Доця».

Творчість

Роман «Доця» (2019) — один із перших художніх творів про війну на Донбасі.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Горіха Зерня, Т. Доця : роман / Тамара Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2021. - 288 с. : іл.

Горіха Зерня, Т. Принцип втручання : [роман] / Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2021. - 266 с. : портр.

Горіха Зерня, Т. Шептуха : роман / Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2025. - 368 с. : портр.

Дацюк, Г. І. Одна з нас : незагублені історії / Галина Дацюк. - Чернівці : Букрек, 2020. - 240 с. : фотоіл., портр.

Мотанка : збірка фантастичних оповідань / Тамара Горіха Зерня [та ін. ; комент. Марії Курячої ; худож. Інна Делієва]. - Харків : Vivat, 2024. - 304 с. : іл.

Статті

Кокора, А.-Л. Тамара Горіха Зерня : "Прощення дають після каяття" : [інтерв'ю] / Анна-Лілія Кокора //  Країна. - 2022. - 26 травня (№ 18). - С. 27-29 : фото.

Котенок, В. Сучасні тексти на сцені : теми, ідеї, форми подачі / Вікторія Котенок //  Кіно-Театр. - 2024. - № 5. - С. 9-10 : фот.

Паляничка, О. Локальний експеримент / Олексій Паляничка //  Український театр. - 2024. - № 2. - С. 174-175 : фот.

Пилипенко, Г.-Г. "Ми торуємо шлях нашим донькам, хоч не завжди знаємо, куди йти" : живемо так, ніби кожен день - останній : [інтерв'ю] / Георгій-Григорій Пилипенко //  Країна. - 2024. - 7 березня (№ 5). - С. 38-41 : фото.

Інтернет-видання

https://book.artarsenal.in.ua/guest-2025/tamara-goriha-zernya/

https://book-ye.com.ua/authors/tamara-gorikha-zernya/?srsltid=AfmBOorGV97aHyRcCdjijr9yfFSNv7bvcUXoL9NEWmIm_qYCbhQtldQM

https://knpu.gov.ua/winners/tamara-horikha-zernia-duda-tamara-anatoliivna/

https://naszwybir.pl/tamara-goriha-zernya/

https://persha.kr.ua/zhittya/showbiz/201281-tamara-goriha-zernya-podilylasya-tayemnytsyamy-svoyih-geroyiv-i-prezentuvala-novu-knygu/

https://ukrainky.com.ua/chasto-same-zhinka-zhinku-ryatuye-tamara-goriha-zernya-pro-zhinochu-pidtrymku-vidvertist-sheptuhu-i-zaluzhnogo-na-vesilli-donky/

https://www.bbc.com/ukrainian/features-50895657

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=26804