ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ МАЖУГА - ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Юрій Миколайович Мажуга — радянський і український актор театру і кіно, професор, народний артист СРСР (1981), народний артист Української РСР (1971), дійсний член Національної академії мистецтв України (2002).

Життєпис

Юрій Миколайович Мажуга народився 13 квітня 1931 року в Києві. Його дитинство продзвеніло в Києві і на Алтаї, в Макарові й Одесі. Батьки – інженер-землероб і вчителька – не заважали синові шукати себе.

Професію актора Юрій одержав у 1953 році в Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого з рук унікальної людини, учня геніальних реформаторів радянського театру Костянтина Марджанова і Всеволода Меєрхольда – Володимира Неллі.

Усе життя від 1953-го до 2022 року він працював в одному театрі – Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.

За цей час він зіграв більш ніж у восьми десятках спектаклів, з однаковим успіхом виконуючи як трагічні, так і комедійні ролі. Серед його робіт: «Ромео і Джульєта», «Історія Іркутська», «Лихо з розуму», «Гравець», «Вогонь бажань», «Ревізор».

Кожна його роль вкарбовувалась у серце й пам’ять глядачів. Сценічна привабливість у поєднанні з витонченою, глибокою психологічною розробкою образу, широкий діапазон засобів акторської виразності, гостра характерність, щира ліричність завжди вивищували актора на рівень європейського масштабу. Висока професійна майстерність і значущість духовно наповненої особистості Юрія Мажуги цінувалися як незаперечний фактор високого вітчизняного театрального мистецтва.

У кінематографі дебютував у 1956 році роллю зоотехніка Василя Захаровича Мороза у фільмі «Коли співають солов'ї». Масову популярність у глядачів актору принесла роль дільничного міліціонера Санько з телевізійного серіалу «Народжена революцією» (1976-1977).

Його акторська техніка – вкрай тонка, рухлива, гнучка. Багатобарвність, у якій органічно поєднуються суперечливість, контрастність, глибина і фарсовість, – показові ознаки створених ним ролей.

З 1966 року викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого — професор (1985).

У 1997-2002 роках — член-кореспондент Національної академії мистецтв України. Член Національної спілки театральних діячів України та Національної спілки кінематографістів України.

Жив у Києві, на вулиці Михайла Грушевського, з 2001 року — на вулиці Бориса Гмирі.

11 липня 2022 року Юрій Миколайович помер на 92-му році життя.

Роботи у театрі

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки

Фільмографія

«Багаття безсмертя» (1955, студент);

«Коли співають солов'ї» (1956, Василь);

«Правда» (1957, Вася);

«Народжені бурею» (1957, Шабель);

«Вогненний міст» (1958, епізод);

«Місто запалює вогні» (1958, людина з тапочками);

«Катя-Катюша» (1960, Жора);

«Лушка» (1964, Бичок);

«Криниця для спраглих» (1965, Петро);

«З нудьги» (1967, Матвій Єгорович);

«Ну і молодь!» (1969, солдат);

«Тихі береги» (1972, Іван Лукич);

«За все у відповіді» (1972, Максим Петров, працівник автозаправки);

«Мріяти і жити» (1974, Сукач);

«Важкі поверхи» (1974, Самородок);

«Смолоскип» (1974, телеспектакль);

«Розповіді про Кешку та його друзів» (1974, Мирон Олександрович («Вусатий»));

«Ральфе, здрастуй!», кіноальманах, новела «Чіп» (1975, т/ф);

«Там вдалині, за рікою» (1975, Єгор Карпович Тараканов, отаман банди, колишній конюх);

«Хвилі Чорного моря» (1975, поручик Хвощин);

«Місто з ранку до опівночі» (1976, Максим Максимович);

«Бути братом» (1976, Борис Петрович Павлиш);

«Дивна жінка» (1977, Степан Кузьмич, друг Андрія);

«На короткій хвилі» (1977, Шидловський);

«Народжена революцією» (1973-1977, т/ф, 10 с, Санько);

«Червоні дипкур'єри» (1977, осавул Максименко);

«Хомут для Маркіза» (1977, Потейкін, міліціонер);

«Нісенітниця»/ рос. «Сапоги всмятку» (1977, Індюков, антрепренер);

«Підпільний обком діє» (1978, Семен Бесараб);

«За все у відповіді» (1978, Михайло Михайлович, батько Олега);

«Господарка» (1978, директор заводу);

«Незручна людина» (1978, Опанас Васильович Афонін, начальник цеху);

«Прихована робота» (1979, Всеславський);

«Хто бере бар'єри» (1979);

«Хто ходить по колоді» (1979, к/м);

«Дударики» (1979, епізод);

«Смужка нескошених диких квітів» (1979, Тритузний);

«Депутатська година» (1980, Курков);

«Друге народження» (1980, Сергій Сергійович Самохін, слідчий);

«Трест, що луснув» (1982, Білл Хамбл);

«Миргород та його мешканці» (1983, т/ф, Іван Никифорович);

«Канкан в Англійському парку» (1984, священик Іван Качур);

«За все у відповіді» (Максим Петров);

«До розслідування приступити» (1986);

«Ігор Саввович» (1986, т/ф, 3 с., Микола Андрійович Ніколаєв);

«Штормове попередження» (1988, Іван Харитонович Турчак);

«Гальмування в небесах» (1989, Іван Сергійович Бареєв);

«Яри» (1990, Клим Степанович Догановський);

«Фуфель» (1990, Павло Петрович, прокурор);

«Уроки наприкінці весни» (1990, Львовський, інженер, арештант);

«Козаки йдуть» (1991, Сом);

«Убити „Шакала“» (1991, Гаврилич);

«У тій царині небес...» (1992, Георгій Адамович);

«Вперед, за скарбами гетьмана!» (1993, перший секретар);

«Стамбульський транзит» (1993, Шавкута);

«Притча про світлицю» (1994);

«Обережно! Червона ртуть!» (1995, Пилип Петрович);

«Святе сімейство» (1997);

«З вами небезпечно мати справу» (1998, телеспектакль; Родіон Миколайович; Росія-Україна);

«Вечори на хуторі біля Диканьки» (2001, Голова);

«Лялька» (2002);

«Вітання Вам!» (2007, доглядач човнової станції) та ін.

Визнання та нагороди

1960 — Орден «Знак пошани»;

1971 — Народний артист УРСР;

1976 — Орден Жовтневої Революції;

1981 — Народний артист СРСР;

1983 — Національна премія України імені Тараса Шевченка;

1986 — Орден Трудового Червоного Прапора;

Медаль «За трудову відзнаку»;

1991, 30 травня — Грамота Президії ВР УРСР;

1999, 22 липня — Орден «За заслуги» (Україна) 3-го ступеня;

2001, 26 липня — Орден «За заслуги» (Україна) 2-го ступеня;

2004 — Орден Дружби (Російська Федерація);

2010, 28 березня — Театральна премія «Київська пектораль» у номінації «За вагомий внесок у театральне мистецтво».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Коломієць, Р. Франківці : [1920-1995] : Театр і час. Митець і влада. Душа і сцена / Ростислав Коломієць. - Київ : [Сабат], 1995. - 304 с. : іл.

Мистецькі обрії '2000 : альманах : науково-теоретичні праці та публіцистика. [Вип. 3] / [гол. наук. ред. І.Д. Безгін] ; Академія мистецтв України. - Київ : [СИМВОЛ-Т], 2002. - 459 с. : іл., портр.

Статті

Вергелис, О. Двое в старом доме / Олег Вергелис //  Радуга. - 2016. - № 11-12. - С. 196-215.

Кайстро, В. Юрій Мажуга, який відбувся : [інтерв'ю] / Валентина Кайстро //  Кіно-Театр. - 2001. - № 5. - С. 56-58 : фот.

Інтернет-видання

https://esu.com.ua/article-60321

https://knpu.gov.ua/winners/mazhuha-iurij-mykolajovych/

https://mediateka.suspilne.media/media/11060

https://mus.art.co.ua/yuriy-mazhuha-iuviliar/

https://suspilne.media/culture/259386-pomer-ukrainskij-aktor-urij-mazuga/

https://tsn.ua/glamur/pomer-legendarniy-ukrayinskiy-aktor-yuriy-mazhuga-2108164.html

https://umoloda.kyiv.ua/number/0/164/156230

https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/7496/foto/i6/