Життєпис
Народився Петро Петрович 21 лютого 1938 р. в селі Пристроми (нині Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області). Батько – Петро Васильович – помер 1941 року на початку війни; мати – Марія Антонівна – виховала трьох синів – Михайла, Івана та Петра й прожила довгий вік.
Інтерес до історії в братів (а всі вони стали істориками) розбудила вчителька Галина Митрофанівна Скопенко – мати майбутнього академіка та ректора Київського державного університету імені Т. Шевченка Віктора Скопенка, на історико-філософському факультеті якого здобув вищу освіту й Петро Петрович (1960).
Наукову діяльність розпочав у Державному музеї українського декоративного мистецтва, а вже 1961 року В. Й. Довженок запросив його до Інституту археології та благословив на дослідження Києва.
Нині впевнено можна стверджувати, що П. П. Толочко створив новий образ давньоруської столиці та зробив суттєвий внесок у вивчення Давньої Русі.
А все розпочалося з поновлення розвідок і розкопок у Києві та збору й аналізу наявних джерел, узгодження їх з літописними даними, а з цим – захист 1966 року кандидатської дисертації «Питання історичної топографії древнього Києва», а потім і публікація на цю тему книжки «Історична топографія стародавнього Києва» (1970).
Законсервований віками давній Київ постав як динамічна структура, що розвивалася й зростала. Водночас це відкривало нові перспективи у вивченні Києва, але їх можна було реалізувати через розширення кола джерел.
Аби активізувати дослідження в Києві, Петро Петрович, звільнившись від посади ученого секретаря Інституту, 1970 року організував Київську постійно діючу експедицію (на правах відділу), яка 1974 року отримала повноцінний статус відділу археології Києва. Було започатковане щорічне видання експедиції з красномовною для дослідників міста назвою – «Київська старовина», де планувалося публікувати києвознавчі студії різного профілю. Під базу експедиції виділили історичний «будинок Трубецьких» початку ХІХ ст. на вул. Володимирська, 3.
Відтоді й розгорнулися масштабні роботи в усіх історичних районах Києва – на Старокиївській горі, в «місті Ярослава», Видубичах, Клові, Китаєві, на Подолі та ін. Поступово було взято контроль за новобудовами в історичній частині Києва, розроблено й затверджено археологічні заповідні та охоронні зони в місті.
Кілька подій в дослідженні Києва стали особливо знаменними. Це, по-перше, дослідження 1970х рр. на Подолі на трасі прокладання лінії метро, що дали надзвичайно важливі матеріали для хронології Києва та відтворення вигляду його масової забудови. Тоді було остаточно спростовано тезу, що кияни мешкали в землянках і напівземлянках, а заодно підтверджено висновки кандидатської дисертації П. П. Толочка: масову забудову Києва становили зрубні будівлі. Підсумки цих робіт підбито в колективній монографії «Новое в археологии Киева» (1981) і циклі подальших праць з археології та історії Києва, відзначених Державною премією УРСР в галузі науки і техніки (1983).
Не тільки наукове, а й громадське значення мала інша подія – встановлення витоків Києва, ґрунтовно розроблена П. П. Толочком в монографії «Древний Киев» (1976). Вчений пов’язує корені Києва із слов’янськими поселеннями, що виникли на рубежі V-VІ ст. в часи напівлегендарного Кия на горах Старокиївській і Замковій і засвідчують неперервний розвиток долітописних часів.
У цій же праці вперше було обраховано демографічний потенціал міста ХІІ-ХІІІ ст. Так оконтурився новий образ давньоруської столиці від її народження до Батиєвої навали. А громадськість Києва, відсвяткувавши 1982 року 1500річчя міста, відтоді щороку відзначає День Києва.
Завдяки діяльності П. П. Толочка та київських археологів приємно змінився вигляд Києва. До 1500річчя місто причепурилося: чи не вперше були відреставровані пам’ятки історії та культури (особливо рядова та фонова забудова історичного центру), відремонтовано вулиці та будівлі. Кияни та й влада наочно побачили, як «заграли» начебто пересічні будинки Подолу та Андріївського узвозу. Чимало їх було взято на державний облік, а Андріївський узвіз повністю змінив своє лице й перетворився на «київський Монмартр».
П. П. Толочко разом з архітектором А. М. Мілецьким розробив проєкт парку-музею «Древній Київ», який частково був втілений (перш за все, територія Старокиївської гори та Паркова алея над історичними урочищами Гончари та Кожум’яки) та став підґрунтям для створеного тоді ж Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Київ». До 1000річчя хрещення Русі проєкт був виданий у вигляді книжки.
Важливим напрямом діяльності П. П. Толочка стала програма відновлення пам’яток давньоруського зодчества, які загинули в ХХ ст. Були відновлені давні святині – церква Успіння Богородиці Пирогощі, Золотоверхий Михайлівський собор і Успенський собор Києво-Печерської лаври. Авторитет Петра Петровича став запорукою того, що пам’ятки були відтворені на науковій основі. Тож будівельним роботам передували багаторічні археологічні дослідження, які надали унікальні матеріали та підстави для втілення архітектурних і конструктивних проєктів.
Захистивши 1981 року докторську дисертацію та очоливши 1982 року відділ давньоруської та середньовічної археології (куди входив і сектор археології Києва), Петро Петрович скеровує фахівців на дослідження інших давньоруських міст і містечок, городищ, некрополів, розробляє програму вивчення давньоруського села, започатковану одним із його вчителів – В. Й. Довженком, націлює на комплексне дослідження вузлів пам’яток, а також суцільне обстеження територій і якомога повніше картування пам’яток, а заразом виховує нових медієвістів. Загалом вчений підготував понад двадцять фахівців–докторів і кандидатів наук.
П. П. Толочко перший звернувся до демографічних проблем давнього Києва та запропонував методику обчислення населення столиці Київської Русі на ґрунті археологічних джерел.
У докторській дисертації та однойменній книжці «Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХІІ-ХІІІ вв.» (1980) Петро Петрович переглянув усталене твердження про розпад Давньоруської держави в період феодальної роздробленості та доводить, що вона попри міжкнязівські усобиці до татаро-монгольської навали була єдиним соціальним організмом, політичною, культурною та церковною столицею якого був Київ.
За цикл робіт з історії та археології Києва П. П. Толочко отримав Державну премію УРСР у галузі науки і техніки (1983). За дослідження проблем урбанізації Київської Русі йому присуджено премію НАН України імені Грушевського (1992).
Директорство Толочка припало на 90-ті роки, коли майже припинилося фінансування науки. Але археологи – народ упертий і натхненний ідеєю. Петро Петрович написав «Давню історію України» в 3-х товстих томах, що вийшли під кінець тисячоліття, «Етнічну історію України» (2000). Вчасно виходив журнал «Археологія», що набув нової якості за директорства П. П. Толочка. Не була знижена планка досліджень: розроблялися нові теми, а показники наукової продукції та захисту дисертацій навіть зростали. Адже кожен свідомо чи підсвідомо був переконаний, що інститут виживе.
За цикл праць «Давня історія України» в трьох томах, а також монографію «Етнічна історія давньої України» Толочко був ушанований званням лауреата Державної премії України за 2002 рік.
Він був одним з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1966), з 1989-го по 2015 рік очолював його. Був членом правління Національної спілки краєзнавців України (до 2016 р.).
У 1993-1998 роках П. П. Толочко був віце-президентом НАН України з гуманітарних наук, у 1998-2006 рр. – депутатом Верховної Ради України третього й четвертого скликань, де, зокрема, розробив і домігся прийняття Закону України «Про охорону археологічної спадщини».
Вчений завжди опікувався музеями – підтримав і сприяв створенню Музею історії Києва, Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Київ». Він голова Наглядової ради Національного заповідника «Софія Київська» та член наглядових рад інших заповідників. Є головним редактором наукового журналу «Археологія», членом редколегій часописів «Київська старовина» та «Український історичний журнал».
Автор близько 300 наукових і понад 100 науково-популярних праць.
Наукова й громадська діяльність Петра Петровича відзначена високими державними нагородами: орденом «Знак пошани» (1981), трьома орденами Ярослава Мудрого 5-го, 4-го і 3-го ступенів (1998, 2002, 2013).
Петра Петровича Толочка добре знають і цінують у науковому світі. Він член багатьох іноземних академій і спілок: Центрального Німецького інституту археології (Берлін), Академії Європи (Лондон), Всеугорського товариства археології та мистецтв (Будапешт).
Після російського вторгнення в Україну 8 березня 2022 року підписав Колективну заяву до Президії Російської академії наук від членів НАН України–іноземних членів РАН, у якій науковці заявили про засудження війни та вихід зі складу іноземних членів РАН.
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
Статті
Інтернет-ресурси
https://www.nas.gov.ua/UA/PersonalSite/Pages/default.aspx?PersonID=0000013592
Немає коментарів:
Дописати коментар