КИЯНИ: ВІД А ДО Я: АНАТОЛІЙ БОРИСОВИЧ СОЛОВ'ЯНЕНКО

пʼятниця, 23 вересня 2022 р.

АНАТОЛІЙ БОРИСОВИЧ СОЛОВ'ЯНЕНКО - ДО 90-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Анатолій Борисович Солов'яненко – всесвітньо відомий український співак (лірико-драматичний тенор) та громадський діяч, Герой України (2008, посмертно), народний артист СРСР (1975), заслужений артист УРСР (1967), народний артист УРСР (1970), лауреат Ленінської премії (1980) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (1997).

Життєпис

Анатолій Солов'яненко народився 25 вересня 1932 року в місті Сталіно (нині – Донецьк) у шахтарській сім'ї. Змалку захоплювався музикою. Батько та мати його в молодості виступали в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Змалку Анатолій брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту. В інституті виступав з сольними номерами у супроводі інструментального ансамблю.

1952 року робить спробу вступити до Ленінградської консерваторії, але невдало. Бере уроки у соліста Донецького оперного театру, заслуженого артиста УРСР О. Коробейченка.

У 1954 році, по закінченні інституту, вступив до аспірантури і почав працювати асистентом кафедри графіки та інженерної геометрії. Водночас продовжує заняття у Коробейченка. У 1962 році вперше бере участь у концерті художньої самодіяльності Донецької області у Києві, де виконав кілька романсів, зокрема Я. Степового на слова І. Франка «Розвійтеся вітром».

У липні 1962 року під час Всесвітнього конгресу профспілок у Москві брав участь у концерті й був обраний для стажування в Італії, в Мілані, у театрі «Ла Скала».

З січня 1962 року Анатолій Солов'яненко півроку стажується в Італії, в «Ла Скала», у відомого співака Дженнардо Барра. 22 листопада 1963 року у Київській опері відбулася прем'єра опери «Ріголетто», в якій Солов'яненко виконав роль герцога Мантуанського.

У січні 1964 року Солов'яненко знову перебуває на стажуванні в Італії. Того ж року бере участь в концерті трупи Великого театру в Мілані, в «Ла Скала». 1965 року стає переможцем конкурсу естрадної пісні «Неаполь проти всіх» в Італії. Після конкурсу повертається в Москву й виступає у Великому театрі. Бере участь у численних гастрольних поїздках в Радянському Союзі та за кордоном.

З 1965 – соліст Київської опери. У Київському оперному театрі Анатолій Солов'яненко виконав близько 20 партій в операх українських, російських та зарубіжних авторів, зокрема, герцога в опері Дж. Верді «Ріголетто», Манріко в опері Дж. Верді «Трубадур», Андрія в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», Фауста в опері Ш. Гуно «Фауст», Маріо Каварадоссі в опері Дж. Пуччіні «Тоска» та ін.

У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР. 1975 року Солов'яненку було присвоєне найвище в колишньому Радянському Союзі звання – народного артиста СРСР.

У 1977–1978 роках Анатолій Солов'яненко співає у славетному нью-йоркському театрі «Метрополітен-опера».

У 1980 році Солов'яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру.

1985 року на екрани виходить фільм «Прелюдія долі», присвячений творчості Анатолія Солов'яненка. 1987 року співак бере участь у серії концертів у Чорнобилі. У 1990-х роках артист через незгоди з керівництвом залишає Київський оперний театр і займається виключно концертною діяльністю в країнах СНД та за кордоном.

У репертуарі Солов'яненка – 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада серед багатьох інших. Кілька сезонів він співав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Дж. Верді, П. Масканьї.

Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.

Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччині) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком партії герцога в «Ріголетто» Дж. Верді було найкращим – вершиною майстерності.

Вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалася їхній власній. Життя Анатолія Солов'яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над удосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу. Солов'яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї.

Досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». У ній чудові природні дані голосу Солов'яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії.

Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов'яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я…», і м'який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі. Серед найскладніших партій його тенорового репертуару – партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». У виконанні Солов'яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

Де б Солов'яненко не виступав з концертами, він

Пам'ятник Анатолію Солов'яненку

біля будинку № 16 по Інститутській

вулиці в Києві

неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, – казав митець, – я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і, поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, – любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».

Анатолій Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної

Меморіальна дошка Анатолію

Солов'яненку на фасаді будинку

№ 16 по Інститутській вулиці в Києві

комуністичної пісні. Видатний українець, високоморальний і чесний, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту й праці. Заради української сцени він пожертвував спокусливими пропозиціями з Великого театру (Москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

У 1997 році отримав премію ім. Т. Г. Шевченка.

29 липня 1999 року славетний співак у розквіті творчих сил раптово помер. Поховано його у селищі Козин поблизу Києва.

Пам'ять

На честь Анатолія Солов'яненка названо малу планету 6755 Солов'яненко.

У Козині існує музей Анатолія Солов'яненка.