ЛИПКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ - церковний діяч

Народився в 1864 році в  с. Попудні на Київщині  [20 березня 1864 - 27 листопада 1937, Київ] в родині священників. Закінчив Київську духовну академію. В 1891 році став священиком, у 1903-1905 роках був  законовчителем київської церковно-вчительської школи. З початком революції 1905 року Липківський розпочинає широку громадсько-церковну діяльність, пропагуючи ідею українізації церковного життя. За це він був позбавлений місця законовчителя, але залишився настоятелем Солом’янської парафії в Києві. В 1917 році на з’їзді національно орієнтованого українського духовенства обраний співголовою Всеукраїнської православної церковної ради для підготовки Всеукраїнського церковного собору з метою створення незалежної від Московського патріархату Української церкви. Скликаний влітку 1918 року Собор не прийняв ідею української церковної автокефалії, проте Липківський продовжував роботу по створенню самостійних українських церковних структур, користуючись підтримкою гетьмана П. П. Скоропадського та його міністрів віросповідань В. В. Зінківського та О. Г. Лотоцького. 9 травня 1919 року у Микільському соборі на Печерську Липківський вперше  здійснив службу Божу українською мовою. Російська церковна ієрархія позбавила його за це сану, але значна кількість українських священиків цього не визнала і слідувала прикладу Липківського в своїй діяльності. В 1921 році Липківського обрано митрополитом УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви). В цьому сані Липківський доклав чимало зусиль до розбудови структур УАПЦ по всій Україні. Однак уже в середині 20-х рр. на УАПЦ та особисто на її керівників більшовицька влада посилює тиск, розпочинаються репресії. Липківського кілька разів заарештовують і 1927 року усувають від керівництва нею. Впродовж 30-х рр. практично всі  священики УАПЦ зазнали репресій. Липківського в останній раз заарештовано в  1938 році, після чого його доля невідома.

Павленко, Ю. В. Липківський Василь / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 211.

Про Липківського Василя

Денисенко, А. Благословенне слово Василя Липківського  / Анатолій Денисенко // Пам’ять століть. - 2002. - №2. - С. 123-127 : іл.

Денисенко, А. Над собою відчиняти небо / Анатолій Денисенко // Історичний календар. - К., 2002. - С. 398-402 : іл.

Зінченко, А. Л. Липківський Василь Костянтинович / А. Л. Зінченко // Енциклопедія історії України. Т.6. Ла-Мі. – К. : Наук. думка, 2009. – С. 151-152 : портр., фото.

Липківський Василь // Унівресальний  словник-енциклопедія. – К. : Ірина, 1999. – С. 766.

Вшанування пам’яті

У Києві пам'ятників митрополиту досі немає, проте ще на початку 1990-х років було встановлено пам'ятний хрест на Лук'янівському цвинтарі. 

Меморіальну дошку на честь митрополита Василя (Липківського)  встановлено на Свято-Покровському храмі, де він був настоятелем. Текст дошки повідомляє:

«У цій церкві Св. Покрови на Солом'янці в 1905-1919 рр. був настоятелем обранець Першого Всеукраїнського Собору УАПЦ 1921 р. митрополит Василь Липківський».

26 квітня 2007 року Київська міська рада на своєму пленарному засіданні ухвалила рішення про перейменування вулиці Урицького неподалік Солом'янської Покровської церкви на вулицю Митрополита Василя Липківського. Рішення Київради було підписане Київським міським головою у квітні 2011 року і офіційно оприлюднене у газеті «Хрещатик» 18 січня 2012 року.

ВИШЕСЛАВСЬКИЙ ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ - поет, перекладач, літературознавець

Вишеславський Леонід Миколайович (5(18). 03. 1914, Миколаїв - 26. 12. 2002, Київ) – поет, перекладач, літературознавець. Кандидат філологічних наук (1947 рік). Учасник 2-ї світової війни. Державна премія України 
ім. Т. Шевченка (1984 рік).  Премія ім. П. Тичини  «Чуття єдиної  родини» (1975 рік). Член Національної Спілки Письменників України (1939 рік). Закінчив Київський  університет (1938 рік). Працював викладачем теорії літератури у Київському педагогічному інституті (1938-1941 роках, 1947-1951 роках), водночас 1947-1951 роках - у Київському університеті; 1948-1967 роках головний редактор журналу «Советская Украина» (від 1963 року - журнал «Радуга»). Друкувався від 1933 року. Писав переважно російською, а також українською, французькою мовами. Автор поетичних збірок «Весна вдвоем» (К., 1936 рік), «Чайка» (К., 1946 рік), «Песня с Днепра» (1951 рік), «Звездные сонеты» (1962 рік), «Лоно» (1972 рік; усі - Москва), «Река» (К., 1975 рік), «За голубым кордоном тишины» (Москва, 1979 рік), «Звездные сонеты и земные строфы» (1980 рік),  «Моя планета» (1987 рік), «Мой век» (2000 рік), «Николаевская колыбель» (2000 рік; усі - Київ). У творчості Вишеславського відчутний вплив українського пісенного фольклору та поетичної класики. Вже у ранніх збірках поета визначилися індивідуальні стилістичні риси: вміння перевести науковий факт у художній образ; поєднання лаконічної і точної деталі з вільною асоціативністю, а згодом – із підвищеною  метафоричністю. З роками посилюється філософічність лірики Вишеславського (коcмізм, життя природи і людини у її лоні, безкінечність часу і простору), зростає майстерність пластично-живописного відтворення світу. Писав також прозу («Фантастические события на планете Вышеславия», К., 1996 рік), зокрема й для дітей. Автор літературознавчих досліджень про творчість В. Маяковського; статей з питань сучасного літературного процесу; перекладів окремих творів Т. Шевченка. Деякі поезії Вишеславського українською мовою переклали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра. Посмертно опубліковано збірки творів Вишеславського: «Українська сповідь» (К., 2003), «Избранное (1987-2002)» (К., 2004).

Мазепа, Н. Р. Вишеславський Леонід Миколайович / Н. Р. Мазепа // Енциклопедія Сучасної України. Т. 4. В-Вог. – К., 2005. – С. 471  : портр.

Вшанування пам’яті:

27 травня 2005 в Києві на фасаді будинку по вулиці Богдана Хмельницького, 68 («Роліт»), де з 1938 по 2002 рік жив і творив Леонід Вишеславський, йому урочисто відкрита меморіальна дошка (встановлена у 2004 році; барельєф; скульптор О. П. Міловзоров).

Детальніше тут:

Кузьменко, М. За рядками листів Леоніда Вишеславського до Максима Рильського / М. Кузьменко // Київська старовина. - 2005. - № 5. - С. 140-145. Кузьменко М. Сковородинівське коло Леоніда Вишеславського / М. Кузьменко // Київська старовина. - 2004. - № 2.- С. 66-73.

Видання :

Вишеславський, Л. Українська сповідь : поезії, проза / Леонід Вишеславський. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2004. - 327 с.