МАЛЕВИЧ КАЗИМИР СЕВЕРИНОВИЧ - художник

Казимир Малевич народився в 1879 році на околиці Києва. Тут його хрестили в костьолі св. Олександра. Будинок, де він жив, до порівняно недавнього часу все ще стояв на Бульйонській вулиці. Батько художника покоїться на Байковому кладовищі.
       Батько Казимира працював управителем  на цукровому заводі, і його служба вимагала переїздів, - дитинство майбутній художник провів в українських селищах. Перша зустріч зі справжнім живописом відбулася в Києві, куди батько узяв сина на щорічний ярмарок цукроварів. У вітрині магазину хлопчик побачив картину із зображенням дівчини, що сидить на лавці і чистить картоплю, - і це «залишило незабутнє в пам'яті явище, як  і від самої природи». До одинадцяти років сільській дитині і в голову не приходило, що існують чарівні предмети - олівець, вугілля і папір, не кажучи вже про фарби та пензлі.

У 1893-му році Людвіга Малевич поїхала із сином до Києва й купила йому фарби, пензлі, папір і полотно. Для матері, яка виховувала 14 дітей, така покупка була дорогим задоволенням. Хлопчик написав першу картину, потім навіть продав її, а невдовзі взявся за наступну. Початкову художню освіту він здобув у Київській художній школі М. І. Мурашка.
        Через три роки сім'я переїхала до Курська, і 17-річний Казимир пішов працювати креслярем в управління залізниці. А ще за три роки одружився з 16-річною дочкою місцевого лікаря Казимирою Зглейц. Незабаром дружина народила йому сина Анатолія та доньку Галину.

У 1907-му році  він таки став студентом художньої школи Івана Рерберга в Москві. Незабаром до Казимира переїхали мати і дружина з дітьми. Але на новому місці відносини у подружжя не скалились. Потрібно було годувати дітей, а чоловік майже нічого не заробляв. Казимира влаштувалася працювати фельдшеркою і пішла від Малевича. Невдовзі після розлучення помер від тифу 15-річний син Анатолій. Дочка Галина з батьком не спілкувалася.
        Малевич познайомився з 20-річною дитячою письменницею Софією Рафалович, яка згодом стає його другою дружиною. Софія позбавила чоловіка побутових проблем. Гроші на життя переважно заробляла теж вона.
       Кар'єру художника Малевич почав з імпресіонізму. Пізніше  став одним з активних учасників футуристичних виставок.
       В 1919-1922 роках Казимир Малевич викладає у Народній художній школі "нового революційного зразка" у Вітебську. У 20-ті роки бере участь в оформленні спектаклів В.В. Маяковського «Містерія Буф». З 1923 по 1927 рік він - директор Ленінградського державного інституту художньої культури. Був членом «Об'єднання сучасних архітекторів» (ОСА).

Казимир Малевич стає  послідовним пропагандистом власної теорії. Навколо нього з часом утворилася група однодумців УНОВІС (стверджувачі нового мистецтва). Входив до групи молодих художників Ослячий хвіст. Найзнаменитіший  малярський твір Малевича – Чорний квадрат.
          У перебігу свого життя в Росії Малевич декілька разів мав намір перебратися до Києва. З 1926 року в Росії його починають цькувати як «містика і формаліста». Після нищівної статті в «Ленінградській правді» Малевича звільнили з посади директора Ленінградського державного інституту художньої культури, а сам інститут закрили. Від сухот померла Софія. Після смерті дружини Казимир поїхав до Ленінграда. Він  не наважився брати з собою 5-річну доньку і залишив її на виховання у тітки в селищі Немчиновка під Москвою.

Влада ставилася до діяльності Малевича все з більшою підозрою, його персональна виставка в Києві, що працювала в лютому-травні 1930 –го , була жорстоко розкритикована, а восени того ж року Малевича заарештували і посадили на кілька тижнів до  в'язниці. В останні роки Малевич очолював у Ленінграді лабораторію з вивчення сучасного мистецтва. Її  також хотіли закрити. Він постійно звертався з проханнями залишити за ним місце і зарплату, бо  інакше його родина помре з голоду. У 1933 році у Казимира виявили рак. Лікарі вирішили не робити операції, обмежилися опроміненням. У травні 1935 року художник помер.
         За заповітом, після смерті тіло Малевича кремували в супрематичній труні, після чого  урну було поховано під улюбленим дубом художника в Немчиновці. Над могилою встановили кубічний бетонний монумент із зображенням чорного квадрату. У війну дерево спиляли, щоб воно не стало орієнтиром для німецьких військ. Могила художника втрачена.

Казимир Малевич // 99 великих киевлян. – К. : 7+7 media, 2009. –

 С. 239-242 : портр.

Детальніше можна прочитати про К. Малевича в таких джерелах:

Казимир Малевич (1878-1935 рр.) // Сто видатних українців. – К. : Арій, 2006. – С. 338-343 : портр.

Томазова, Н.М. Малевич Казимир Северинович / Н.М. Томазова //  Енциклопедія історії України. -  К. : Наук. думка, 2009. -

Т. 6 : Ла-Мі. - С. 468-470 : іл.

МАЛАКОВ ГЕОРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ, ХУДОЖНИК

10 ЛЮТОГО ГЕОРГІЮ МАЛАКОВУ минуло  б 85. Народився художник у  Києві  в 1928 році. Український графік, заслужений художник УРСР з 1974 р. Закінчив в 1955 році Київський художній інститут (у В. Касіяна та І. Плещинського). Помер в Києві 1979 р.

Твори: серії ліногравюр «Чорноморці» (1960 р.), «Київ у грозовий час» (1967-1968 рр.); ілюстрації до творів українських письменників, до «Декамерона» Дж. Бокаччо (1966 р.), екслібриси.

Див. Мистецтво України : біограф. довідник. – К. :  Укр. енциклопедія ім.. М.П. Бажана, 1997. – С. 390.

Витяг зі статті:

Малаков, Д. Отакий був Гога Малаков… : … і так його з дитинства звали батьки, родичі та друзі – він не встиг постаріти, бо волею долі надто рано відійшов у вічність… // День. -  2013. – 8-9 лют., с. 21 : фото, іл.

Серед київських адрес Георгія Малакова згадаємо з особливим теплом садибу в районі  відомої киянам «Дачі Кульженка» край Пуща - Водицького лісу. Там, на вулиці Сошенка, 33, ще стоїть двоповерховий будинок творчих майстерень Спілки письменників. Георгій напівжартома, але любовно називав те місце «Мизою». Там проминули одинадцять гарних творчих років (1963-1974 рр.) в оточенні колег, про яких Малаков Георгій незмінно говорив словами  Тереня Масенка з популярної тоді пісні Платона Майбороди: «Друзі хороші мої». Потім була майстерня у флігелі на Дашавській, 27-а. Майстерні Георгія наповнювали не тільки його твори, архів та бібліотека, а й численний реквізит: власноруч зібрані моделі літаків, танків, кораблів, рештки зброї та військове спорядження. З господарем завжди було цікаво. Він і жив цікаво, щедро випромінюючи оту цікавість до життя.

Творчість Георгія Малакова не була обділена увагою ще за життя художника: 1974 року у видавництві «Мистецтво» вийшла друком монографія Ю. Белічка, через десять років – альбом, упорядкований автором цих рядків. Ще 1982 року в Києві, а потім у Дніпропетровську, Одесі, Маріуполі, Донецьку, Харкові, Львові, Вінниці, Керчі з величезним успіхом відбулися посмертні персональні виставки творів Г. Малакова. 1984 рік -  виставка його робіт користувалася не меншим успіхом у Москві. В Києві та Москві видано щедро ілюстровані каталоги.

ГРИГОРОВИЧ ДМИТРО ПАВЛОВИЧ - авіаконструктор

Григорович Дмитро Павлович  народився 6 лютого 188[3] року в Києві – помер 26 липня 1938 року у Москві – авіаконструктор. Закінчив Київський політехнічний інститут (1909 рік). Від 1912 року – технічний директор заводу 1-го Російського товариства повітроплавання. Опублікував низку статей у ж. «Вестник воздухоплавания», зокрема в 1911 році – «Очередные задачи авиации» (№ 2), «Эволюция аэроплана на третьей международной выставке воздушного передвижения в Париже» (№ 21-22, 23); в 1912 році - «Программа русского конкурса военных аэропланов» (№ 6-7), «Гидроаэропланы» (№ 12). У 1913 році сконструював свій перший літаючий човен М-1. Після спорудження експерементального М-2, -3, -4 створив літаючий човен М-5 (перший бойовий виліт здійснив 12 квітня 1915 року, серійне виробництво тривало до 1923 року, всього збудовано близько 300 машин). У 1916 році сконструював літаючий човен М-9, що мав на озброєнні гармату, та перший у світі гідролітак-винищувач М-11. Від липня 1917 року – власник авіабудівного заводу в Севастополі, який після більшовицького перевороту був націоналізований. В 1922 році повернувся до Москви, де отримав завдання на проектування морського розвідника М-22. У жовтні 1923 року за його участі спроектовано перший радянський винищувач І-1, а через рік – І-2, який (разом із І-2 біс) випускався серійно (понад 200 машин). Наприкінці 1924 року переїхав до Ленінграда. На заводі «Червоний льотчик» організував відділ морського дослідження літакобудування (1927 році переведений до Москви й перетворений на дослідницький відділ № 3). У вересні 1928 року заарештований за звинуваченням у «шкідництві». Протягом 1929-1931 років працював у ЦКБ-39 ОГПУ разом із М. Полікарповим. У квітні 1930 року вони створили винищувач І-5, який випускався серійно (близько 800 машин); були сконструйовані також двомісні винищувачі ДІ-3, штурмовики ЛШ, ТШ-1, ТШ-2, ШОН, бомбардувальники ТБ-5 і МДР-3, винищувач І-7 (І-Z). Останній у 1933-1935 році випускався серійно (70 машин). У 1934 році Д. Григорович запустив у серію новий гарматний винищувач ІП-1 (ДГ-52), однак незабаром його виробництво було повністю припинено через погані штопорні характеристики і невдалу конструкцію гармат. Навесні 1936 року ОКБ Д.Григоровича припинило своє існування. Один із останніх проектів конструктора – розвідник-бомбардувальник ДГ-58Р (1937 року). Після хвороби та передчасної смерті Д. Григоровича його ОКБ очолив О. Сільванський – зять Л. Кагановича. Загалом Д.П. Григорович створив 80 літаків різноманітних типів; під його керівництвом працювали С. Корольов, С. Лавочкін, М. Камов, В.Шавров, які згодом стали відомими конструкторами авіаційної і ракетної техніки; він також очолював кафедру конструкції літаків Московського авіаційного інституту.

Інформація подається на основі видання: Татарчук, В.В. Григорович Дмитро Павлович / В.В. Татарчук // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2006. –

Т. 6 : Го-Гю. –  С. 443 : портр.

А також пропонуємо звернутися до такої книжки:

Дмитрий Павлович Григорович, Георгий Михайлович Бериев // Пономарев, А.Н. Советские авиационные конструкторы / А.Н. Пономарев. – изд. 3-е, испр. и доп. – М. : Военное изд-во, 1990. – С. 204-212.

Періодичне видання:

Гранкина, Л. 6 февраля 1883 года в Киеве родился Дмитрий Григорович – один из известнейших авиаконструкторов начала ХХ века /  Л. Гранкина // Факты. - 2013. – 1 февр. –  С. 31.

Більш детальніше можна ознайомитися з життям Григоровича Д.П. на Інтернет-ресурсах:

http://kpi.ua/grygorovych

www.ukrainians-world.org.ua